Щось надхнення геть одвійнулося. Мови не одібрало: можна легко набрехати квітчастого тоста чи зсукати міцну промову, а от таки духу не стало — не дихає дух, ні хуху, як то кажуть, ні духу. Не надходить і не находить неповторність. Сьвіженький вітерець не дмухне, а все притхлість і від того притихлість. А ще-ж не що давно здавалося, що на протязі живеш і таким протягом, що ну! Зачинялися двері, вікна, щоб, бува, не здмухнуло з творчого дзиґличка.
Вода — то життя, життя — то вода. І щось саме тепер одганя вода притхлею.
Немає коментарів:
Дописати коментар