Шкільному слову діти вірять, бо то стандарт на всеньке життя. Можна не любити шкільного слова, т'але... А чи можна його любити? Це-ж навіть і не тексти, а якесь масовище, що до його навіть і гребінцем не торкався бридливий редактор. Я, коли читаю своїм дітям щось із того шкільного, завсіди походя полю бур'ян і намагаюся встромити на його місце хоч благу виноградної лози парость. Та чи прийметься, принатуриться? Ой, не знаю... Бо там уже й ґрунт такий — мучений, колгоспний.
Немає коментарів:
Дописати коментар