На палаці "Вкраїна" поруч висять афіші "Uriah Heep" і "Лисапетного батальйону". Цікаво, чи зачитувалася Діккенсом мала Наталочка Фаліонівна, чи витягала в неї мати з-під ковдри ліхтарика і пошарпану грубеньку книжечку? Чи віддала вона перші дівочі мрії не мартоплясові, а чемному й трудящому хлопчикові-горобчикові? Чи уявляла себе Аґнесою Вітфільдівною, що втішає Давида Коперфільда й нарешті переміняє йому підхмарну Дору Спенловівну?
Чи вже піддівком, завзята Наталка, закинувши в бур'ян лисапета з чоловічою рамою, не садила гайдука до пісні "Sweet Lorraine"? Чи мамця не вмовляла її: "Донечко, покинь те чуже, послухай лишень "Кобзи" чи дуету "Два кольори!""?
Ах, багато питаннів, а мало відповідів! Одне ясно: подивиться пані Наталя на чоло палацу, побачить ахвіші, де її ім'я гордо красіє проти імени діккенсівського підлабузника - і як-же запишається! Та й дядькам із "Uriah Heep" яка приємність: сядуть ото рядком та й заведуть ладком "Sweet Natalie".
Немає коментарів:
Дописати коментар