Наш час — то вже не палімпсест. То затерта таблиця — і якась пінява рука знай стирає й стирає, хоч що ти пиши. Нема чого тямити, бо ніщо не важить. І в цій реформованій школі, що зве таблицю "дошкою" (судньою, чи що?), я мушу вчитися, брешучи вчителям і учням, що ніби я свій. А я чужий і вічний, як той Сковорода, й умозорний, як Памхвил Юркевич.
Немає коментарів:
Дописати коментар