Їду з Баришівки на Київ, минаю СЕзенків. Ви собі що хочте кажіть, а я таки вірю, що то СИзенків, мого приятеля й доброчинника Сизенка хутір — таж у нас, наддніпрянців, те ненаголошене "е" до "и" близенько. Ото й записали по народньому, а не по письменному.
Саме тепер пан господар сів на покутті, під образи, нарешті знявши городську чемерку й багату смушеву шапку з оксамитовим шликом. Лишився в самій вишиванці з щедро вишитою дбалими жінчиними руками пазухою. Аж і поворозку з китичками на шиї розпустив. Ну, й широчезні шаравари поки-що на йому. А вже ті чоботи жовті! Змащений добрим смальцем оселедець гадючиться з голови на скроню, на щоку й до самої скатертини, змагаючись із козацьким усом.
Стара вже квапиться, подає обідати. Хоч і Спасівка, а в характерника борщ гаразд затовчений салом, та й на столі вмліває рожеве, наче трояндові пелюстки, сало з часником. Біжать-набігають, точаться холодною сльозою квас, узвар і всяке питиме. А що вже в печі їдимого — то стара сама знає, нам не скаже, а старого помаже.
Ет, заїхав-би до товариша на чарку й закуску, та не хочу турбувати ані чужого затишку, ані своєї мари!
Саме тепер пан господар сів на покутті, під образи, нарешті знявши городську чемерку й багату смушеву шапку з оксамитовим шликом. Лишився в самій вишиванці з щедро вишитою дбалими жінчиними руками пазухою. Аж і поворозку з китичками на шиї розпустив. Ну, й широчезні шаравари поки-що на йому. А вже ті чоботи жовті! Змащений добрим смальцем оселедець гадючиться з голови на скроню, на щоку й до самої скатертини, змагаючись із козацьким усом.
Стара вже квапиться, подає обідати. Хоч і Спасівка, а в характерника борщ гаразд затовчений салом, та й на столі вмліває рожеве, наче трояндові пелюстки, сало з часником. Біжать-набігають, точаться холодною сльозою квас, узвар і всяке питиме. А що вже в печі їдимого — то стара сама знає, нам не скаже, а старого помаже.
Ет, заїхав-би до товариша на чарку й закуску, та не хочу турбувати ані чужого затишку, ані своєї мари!
Немає коментарів:
Дописати коментар