За левитацію

 Пригадалася мені одна баєчка з життя йоґівського. Колись давно завітав до гамерицького краю индійський учитель йоґи. Зібрав людей-гамериканців, почав їх потроху вчити всяких вправ, а далі й на духовне по волі навертать. Отак повчивши легенько, побачив, що вони вже й самі потраплять вправлятися, призначив з їхнього гурту учнів-напутенників та й поїхав собі до коханої Индії, осередку всякого духовного гаразду.
За якийсь там час удячні учні шлють своєму ґурові листа: так і так, приїздіть до нас побачити, чи не схибили ми де на йоґівській дорозі, ще й потішитися мізерними здобуточками нашими. Старий йоґин приїхав, та ще й не сам, а з своїми наслідовниками индійськими. Посиділи, повправлялися, далі почали ставити питання вчителеві. От, кажуть, лишили ви нам манускриптика — "Як досягти левитації" називається. Ми почали помаленьку розлітуватися, й теперки шугають майже всі, але так низенько-низенько. Як-би то нам і всправжки злетіть?
Индійські гості тільки руками розвели: той рукопис, одказують, — старожитня надібка. Колись-то люде вміли, а тепер що-ж? Серед нас, теперішніх, ніхто не літа. А як ви вже ширяєте, то чого-ж вас і вчить? Ви самі кого хоч навчите.
Та й забралися собі здорові. Бо Гамерика — сила. І не тільки що цієї байки.