Вчора було сьвято европейських мов, а сьогодні я впервині почув мову збурених почуттів. Йшов провулком і за спиною пролунали дивні безслівні згуки. Згуки цілком очевидьки людські, але не було в них ніяких слів, ані вигуків наших звичайних. Два різні, але злиті й близкі голоси.
Озирнувся: молода мати з сином до школи простують, з прикрістю якоюсь ідуть, сперечаються на кивах гаряче. Глухонімі, не спроможні вони були вчути погуків своїх, а я підслухав німого сьвіту розмову.
Була та розмова зрозуміла напрочуд. Далеко до неї тим мовцям словесним, що себе не чують, бо нема чого там слухати й тямити. Потаємне промовляє, — заялозане рипить, але не говорить.
Немає коментарів:
Дописати коментар