Антонієві печери

 З Антонія був анахорет, але саме тому він змушений був жити суспільним життям. Він збудував протилежне тому, що думав спорудити. Рив печери, а постали хороми. Лавру заступила кінобія, чернечий житлогурток. Бо тільки в тому гуртожиті можна здихати біду суспільного.
Історичного Антонія довелося вимазувати з літописання й побуту брацького манастиря. Але сьвятість лиш ясніє від непам'яти й стертя особистої горорізьби.
З Чернігова Антоній вже напевно не пішов. Під лихоліття Другої сьвітової, в поставлених в оздобному XVIII столітті попідземних церквах, на місці печерному, боговірні ховалися від бомбування. З погляду підкопника — то безглуздя. З погляду вірного — то віра.
І жадної церкви не зруйнували совіти в Чернігові. Тільки віру знищили. "Богородиця Іллінська", колишня осільниця Антонієвих печер, а теперішнього музею, скинула великоцінні срібні шати й подалася кудись у красу вірности. Не проглинув її вогонь, не приховав її музейний фонд — пішла собі, лишивши списки на споминок. Невіри пояснюють, що під склепіннями — информаційне очищення. Химерне, але обворожливе пояснення чи то находів Сьвятого Духу, чи то проміжної богооблишености.
Здається, нашим кінобіям треба трохи посунутись і попустити місця лаврі.