Як йому ймення?

 Ще не скінчено в нас із прізвищами, й не буде скінчено, навіть коли ми врешті навчимося відміняти чоловіків на -енко, а не лишати їх напризволяще в жіночій незмінливості, бо хто-ж не зна, що беззмінність — то невідклична сопутниця жіночности?
Ні, того ще замало: пригадаймо, що Кулішенко — то син Кулішів, Кулішева — його жінка, а Кулішівна — то донечка. Невже-ж це так важко? А то знов полізуть "енки" з обрубаною згадкою про діда-прадіда пірчити Вкраїну. А недобрії сусіде, вбачивши їхні невірні мислі, на нас мерщій покажуть — геноцид. Чи можливий геноцид популяції, що не має генів?
Та й сусідів треба засвоїти, в кого прізвища — присвійні прикметники: Ахроміїв, Ватутин, Конів. Так віддавали ті прізвища за Визвольних змагань, то за що-ж змагалися, від чого-ж визволялися? А то "Вкраїнський тиждень" та декотрі иньші наші джерела не знають, як тих москвачів і назвати. Навіть одтутешній Пархоменко в них мало не Пархомєнкай прозивається. Та ну-ж бо!