Виправдане серце

 От як серденько вздріє свої гріхи, сплачеться над ними, омиється щирими, ревними слізьми, то вже промитим оком огляне сьвіт і аж осьміхнеться. Таж коли де-котре серце на що-день умивається осяйною своєю доброчесністю, купається в купелі незаперечної правди, поринає в цілющі мудрощі! Не мені судити таке, не мені вибивати йому очі твердим, шкарубким костуром гріха. Ні, я потішуся, слухаючи тої гармонії, погріюся в променях того сяєва, розчулено скроплю це диво дрібною росою свого щасливого, зграйного плачу.

Налетілий порох

 От люде якось пробують стиснути думку, щоб була, як порошинка — запорошити громадське око; ще й стулити її в рямці — чи не вийде з порошинки перлинки? Коли-ж ні: й одна порошинка — то таки порох. 

Із тямки

 Треба викидати все дурне з тямки. А те, що не викидається, доведеться виносити. Що не винесеться, доведеться витягти. Що не витягнеться, доведеться вишкребти.

Скорпійонові натирання

Справді рану найліпше натирати саме скорпійоном. Бідний скорпійон — він тільки вжалив, а його розтерли. Але на те треба справжнього скорпійона: наприклад, блощиці від укусів тільки вадять.

Затулені зіниці

 "Сліпі очі, коли затулені зіниці." Зіниць мало, т'але фасеткові очі не цілком сліпі: дуже добре бачуть прудке блимання, а саме з його складається сприйняття теперішнього пожиття.

Копай у собі криницю

 Копай у собі криницю на ту воду. Не знаючи, де джерело, можеш викопати суху. Тоді треба дуже роззявляти рота, коли в кого дощ.

Не поможе бабі кадило, як бабу сказило

 Українці дуже полюбили слово "бісити". Живий жаль бере, що такого слова немає в їхній мові. Можна сказати: "Я сатанію від московського слова «бѣсить»." Але чи багато серед тих, хто "біситься", готових визнати, що вони таки сатаніють? Сотерійологічно можна визнати, що біснуватих бісить геть усе. А кого не все, а тільки де-що, то вже має виміряти міру своєї біснуватости. От, скажім, якийсь просто вираз уже "бісить" — так мало треба: то зразу знати, що тут недалечко й до повного сказу.