Нова вкраїнська пильність

 Нині йшов собі дворами, а коло будинку стояли чоловік і дві молодиці. Одна з молодиць несьміло глипнула на мене й так запитально мовила: "Паляниця?". Треба було либонь одказати "Нісенітниця!", а я тільки подумав. Далі вже чоловік: "Добрий день!" Скільки я боровся за наш "добридень", а тут тільки й сказав "доброго здоровля!" Ворог так не скаже, то й годі з них.

Воєнні діти

 Мої батьки тікають уже від другої війни: тоді дітьми сьвітову якось на місці перебули, а тепер, старесенькими, від не сьвітової вже мусять утікати. Є така приказка: що старе, що мале. Не хочу тепер і згадувати иньших приказок, де поруч колиска й могила, де народжуються й покладаються в гріб. Ти знаєш, Господи, кому гріб і могила. 

Через комендантську годину мусів лишити їх як два клуночки на вокзалі. На двох один квиток. І той виявився якийсь непевний, бо трохи сказився залізничний on-line. Довгі години на отому нашому двірці, що я його ніколи не любив. А там знайшлися добрі люде, помагали й дуже. Якимось предивним дивом сіли на той потяг, що квиток, але аж о 4-ій рана, коли мали бути вже на місці призначення. Й досі він десь петлює, обминаючи небезпеку й пускаючи перемогу в хату.

Що збирається робити невситимий Молох із оцим нашим по европейському старим і по вкраїнському немічним суспільством? Малодітним, але повним дітей? Змученим пошестю? В його не питатиму. Й ніхто не питатиме. Дай Боже, щоб ця таємниця вмерла разом із ним.

 

Дні відчинених дверей

 Українці швидко (тепер усе швидко) довели, що вони — европейська нація найвищого з наявних ґатунків. Европа — наш дім, ми до них ухожаєм. Але не хочемо селитися, щільно прибивши двері власної хати, куди вікном пролізає песиголовець.

Такий уже місяць

 А я боявся, що перше березня ніколи не настане, такий був лютий лютий. Березень то наш місяць: у нім навіть Шевченко й народився, й умер.

Не дієпис

 Яка швидка тепер стала історія! — вже й не назвеш дієписом, бо дій писати ніхто не встигне. 

Упорожні

 Так, нас скрізь ув Европі ждуть. То в Московщині ми "недоруски", а там будуть із нас (а надто з наших европомовних дітей) добрячі европейці. А тут — пустка чи що?

З причин суто духовних

 Хай уже там що, а я не хотів-би померти з московщиною на вустах. З причин духовних. А ще тому, що це відрізняє вкраїнця: ні в пеклі, ні в раю не бажаю, щоб мене до них таких підсадили.