Те Европа

 Та Вкраїна, що "те Европа", вже виїхала. Туди, де Европа.

Резюме

 "24 лютого 2022 року — обрав волю." Як таке написати в резюме, то далі треба з'ясовувати: "й виїхав до вільного сьвіту" чи "й пішов її боронити". За себе скажу, що 24 лютого 2022 року я просто сів маком.

І живіт

 Живіт товстий, а лоб пустий. Дак найприкріще теє, що й живіт теж порожній. Що з того, що він товстий, — літа вже такі, що воно подобенство.

Диплом той був на грубому папері

 Намісць скромного, заміром своїм розумного, "підучування" давно запанувала повсюдна "підготовка" ("сноровка-тренировка"). Без грошей, як без очей, а без цього слова вже просто, як без рук — навіть і не намацаєш. А як-же ще сказати так, щоб і велично, й дурням невтямно було? "Підучування" — слово занадто чесне, надто правдиве: зрузу ясно, про що йшлося. Та ні про що!Дак а як-же потім величатися дипломами про сіре "підучування"? А як-же, шануючи слухи ваші, змасштабувати таку дурницю? 

Хоч і заходить мимовільній сумнів: а чого таке велике діло опеньки? Що, виходить, уже давно витренувані фахівці та й не були готові, були геть без "(під)готування", що треба було мало не артилерійної підготови? Зовсім, чи як? Чи трошечки? Як трошечки, то й підучилися-б — без того вже дипломування.

Про себе

 Чудово жити про себе, як про сьвято. Чи хоч уміти вдати, що так живеш: заличкувати крам і не пускати старого злидаря до крамнички далі навітреної вітрини.

Без уваги

 Чудовий зачин до сьогочасних зборів: "Не прошу уваги, та коли-ж слід."

Без значіння

 Усе має значення. Бо все значиться — геть усе. Т'але мало що заховує значіння.

Депресивна серія

 Черговий епізод у депресивній серії. 666-ій серії — нецікавої, пущеної в непам'ять.

Без персоналій

 Роля особи в історії стала така, як ізроду-віку не було: дуже потужна, та вкрай непевна. У властецьких особах невпійманна стала особистість. Хто ці люде, які вони? Розпитайте хоч самих і почуєте, як "ніч бренить неспійманними шепотами." Часова ніч — принагідними мовними шепотами.

А роля народу? Якась маса, понад усякий сумнів, ненастанно рухається — ніби діє. Т'але що там, хто там, як брати персональніше? Кожне наче висовується, та докладніше поки що не ясно. Як сказав був один хлопчик-поет, "я не знав — ніхто не зна". 

Вічна новина й непозбутній подив

 "Не думайте, що Я прийшов послати впокій на землю, не прийшов Я послати впокій, а меч." А ми молилися на впокій і молилися впокоєві: цілий сьвіт, навіть і ті, хто, пильно й ненастанно, лагодив і споруджав погубу сьвітові, собі ладнали й складали тихомирний упокій. "Хіба-ж це новина?", — вигукують которі обізнані. "Таж війни в вашому сьвіті не переставали й люде все гинули одні, а другі все не зважали." Таки не новина, що меч лежить на Землі. Стримить із Землі. Знятий над Землею. Піднесений над Землею. От Євангелія — то справді новина. Вічна новина й непозбутній подив.

Оаза

 Як на Московщину, то мир — лиш солодке, п'яне марево в пустині, бо сама воєнна пустиня — величизна омріяна оаза, повна тайги та Байкалу.

Видиво

 Хай Бог простить і добрії люде, та мене, яко великопісника, посідає видиво: ось першого дня гучно гримнулася на кремлівську бруківку білокам'яна, золотоголова Москва. За нею сповзла на коліна й ціла Московщина, далі заводить різноголосих молитов усяких сьвітових релігій і вся несходинама імперія. Просять у Бога нам смерти лютої, підлої, ганебної, щоб не мученицької, щоб не спасенної. Щоб не було Вкраїни ні на цьому, ні на тому сьвіті. Щоб навіть і в великому буддистському Всенебутті не було її так, щоб таки не стало.

Матчина мова

 Оце тільки сьвяткувався нам International Mother Language Day. А матчина мова вже й ніби забулася. Материна, матчина, ненина, неньчина. Материна, матірня, материнська. Послухайте-но мови сьогочасних матерів: де недбалої хатньої, де чудернацької, по наших нескінченних університетах завченої, а де й просто московської. Знедолену рідну мову вивчати доводиться як чужу, а вживати треба її як рідної. Наша житка й наука поки научають протилежного: студіюєш ніби рідну, а як заговориш, то чужа-чужою. Відповдальне, сьвяточне має бути жебоніння теперішніх матерів, щоб дитяче белькотання колись загучало могутньою ораторією потомних поколінь.

На сторожі

 На брязку весна, а на шляху весни зробила засідку московська потуга. Весна піде й прийде, а московська потуга першою зустріне її пострілами, вибухами, скаженими вибігами, вилазками й вискоками. Потім іще прийде весна людства й те саме знову повториться. Власне, й проста весна приходить до людства, тому московщина на сторожі.

Церковний прожиток

 Добуваючись у двері Великого посту, якось так мигцем озираєшся на попередній свій церковний прожиток. Сумний він і був, а став іще й буремний: спокуса непереборна, випроба нездоланна. Одначе добре, що в церкві живеш, бо хто його зна, який сум і яка буремність чигають і чатують на нецерковного.

Незадоволені

 Життя ніколи не вдовольняє, зате втішає инколи. Тому, коли бачиш кого з життя радого,  скрадається мстива, пихата гадка: тільки дурні завсіди задоволені. От спробуйте це випробувати на комусь такому, що за його ви докладно звісні, що з його дурень заплішений. Зверніться так: "Дурню Божий, чи ти з житків своїх задоволений?" Він одмовить вам на те просто: "Сам ти дурний!" То ви вже зразу знатимете, що то сердитий дурень, незадоволений. Що бувають і такі.

Палятурки з шагреньової шкурки

 Шкура в нас уся тепер надходить із Галичини — так безпешніше. Того й зветься "шкіра". А все наше шкуратяне, шкурне й ремінне тому теперки "шкіряним" прозивається — по західньому, по вченому.

Спекулянти

 Догадливі вже мають не догадки, а дорогі спекуляції. Не догадуються вже вони, а спекулюють. Вже з їх не здогадливі розумахи, а спекулянти-шепотинники: купують порожнє, продають за повнісіньке.

Зірчанка

 Зірчанка то така хороба, що дає й невинний клопіт, і таємну втіху, й приємну хибкість. От, бачу, й іще один знайомець несодівано затруївся. Оцей мене найпаче здивував, бо має вже захоплення не розминатися з чаркою. А там-же все є: й невинний клопіт, і таємна втіха, й приємна хибкість.

"Просочені" серветки

 Пише й гордо та пишно пише: "Просочені серветки". Серветки нехай, а чого "просочені"? А сказати "спиртовії" вже не гордо й не пишно буде. Малося сказати по народньому, що "пропитані", спиртом таки "пропитані", та це вже явно тепер не годиться. Українська мова — тямиш, capiche? Насичений, насочений, просяклий, те, що колись за питоме ставало, — народ не знає, не зрозуміє. То вже треба щось вигадувати.

Давно минуло

 Давно минуло те в часі, що я хтів бути, як усі.

Золоті блищики

 Слово "зірка" давненько, як заслужило вже в нас на спільний рід. Бо зірок маєм багацько вселяких. Є жіноцтво й чоловіцтво, дівчурі й мамчурі. От і колеґа скромний гордо мені замельдував, що перестрів був молодявого, опасистого зірку. Вірю: зірчиться зоряно, зиркає-зіркує й увесь осяйно висяває п'ятикутніми золотими блищиками.

На всьому протязі

 Чималенько нашого люду ще киянить по метрі. Рано-пораненьку, на панщину сунучи, їздці й їздаки з їздунами ще легко збиваються в чималенькі купи, так що й ледве влізе сторонній гулящий чоловік. А ще-ж, подейкують, і нашого цьвіту по всьому сьвіту порозпукувалося-порозпускалося. А на поверсі землі залізничне квиткознавство й квиткодавство відзнача, що люде живуть у потязі на всьому протязі й сходять тільки на те, щоб назад пересісти.

Бігла кізонька льодком-льодком

 Сніжком та льодком не біжить, а ледве що дибає кізонька-бабусенька. А цигарочки свеї таки засмалює. Цівочка диму, як ото склодувникові ниточка по стількох роках гіялургії, витягається навіть без легеневих зусиллів. У старій печі давненько вже не печеться й навіть не палиться. Т'але давній димарик іще собі куриться.

З-понад хмари

 Дня рідної мови, віддавши їй належну хвалу й честь, нездолію вже сьвяткувати. Гаращо день міжнародній, то вже якось заховаємось між тими народами з своїми нез'ясованими недомудреннями. Бо день мине, розійдуться народи й  місяцем з-понад хмари знов покажеться мовно неоружне воїнство.

Дуріючи

 Борода сивіє, а дід дуріє. І це справедливо, бо, не дуріючи, важко переживати посивіння бороди.

Кінець на терпець

 Старощі легко притрушують голову мудрощами, т'ле вриваєть серцю довгий терпець на тих дурнів, що їх за молодих літ і розпізнати був не годен.

В якості дурепи

 Соціяльні мережі зручні своєю демократичною змогою безболізно задмухати людину, як лямпаду, з безграмотним, але внутрішньо переконливим поясненням, що "набридла в якості дурепи".

Пророки-всесьвітники

 "Жаден пророк не буває приємний ув отчині своїй." Це нам, українцям, дуже зрозуміло. Й у пам'ятку те неприємне від пророків одчуття. Біда тільки в тім, що тепер уже пророки ніде не бувають приємні. Й немає їх у ніякій отчині.

Стрижений Самсон

 Намагаюся частіше нагадувути собі чудове Поліщукове: "Не тільки баранів стрижуть, а й Самсонів." Принаймні що-разу, як беруся до левиної пащі чи ослячої щелепи — з баранячими наслідками.

Пасажирська орієнтація

 Хтось собі орієнтується на дорогах яко мотористий-автомобілістий, хтось — яко пішоходець. Моя-ж орієнтація в місті — суто пасажирська.

Ловити й рубати

 Посеред невиводної київської ожеледи зимові люде походжають статечно широко, розставивши руки на півтори людини завширшки, ніби ловити кури й рубати голови. Нема кудою оббігти такого поважного ходільника по вузесенькій столичній стежині, навіть і так, щоб упасти й задерти вгору всі чотири тремтючі лапі, наче здаючись на кпітуляцію перед негодою й неходою..

Проти єства й натури

 Москва воюється проти натури й єства. Т'але весна прийде силою натури, а єство, своєю силою, відмовиться й припинить умирати.

Зручно короткий

 То гаразд, що лютий такий короткий: багато-хто не встигне вмерти й далі собі житиме.

Любителі

 Аматорів і дилетантів ми не маємо. Бо, власне, не маємо й фахівців, що від їх похідними мали-б бути аматори з дилетантами. На щастя, задержуються й переховуються любителі. Хисту Бог не дав, уміння самі не надбали. Т'але чогось любиться воно їм.

Безпешно падати

 У Київі несподівана зимова ожеледа. Киянам, яко щирим українцям, муніципально радять, як учитися безпешно падати. Мають знаття, де впасти, а майстерність стелити соломку — то не наша штука.

Чи стало, чи нестало

 Не відаю, чи через мене більше наших українчиків, збадьорившись, стало чи, збентежившись, не стало говорити нашою мовою. Це вічна діялектична гра з рахунком не на вкраїнську користь.

Грашки

 Йшов Київом і вздрів вивіску "Грашки". Живе Вкраїна, ламаючи вперто московську сьвідомість, де панують самі-і-і "і-і-іграшки".

Замотана справа

 Минотавр думав сховатися в закрутосах, але ніде схоронятися від простолінійних Тезеїв сьвіту сього.

На тому поверсі

 Вже взавтра позатягаєься твань на поверсі тої ями, де ніхто й не чув, як ти шубовтнув.

Серійозність

 Оте вчено здивоване "серійозно?!" намісць простенького "та невже?!" — слідком за теж не надто стилістичним ангелянським seriously?!. Т'але коли там то своя мова, калічим як хочем, то в нас це набуває тону виправлення й повчання.

Не на часі

 Неслушне виходить сумування, коли так усе й справді сумно, — якось воно здається не на часі (з грамотним наголосом на останнім складі).

Довжелезне продовження

 От як не позаздрити на щастячко тих земляків, що не живуть далі, як воно по нашому, а "продовжують жити". І так довжелезно продовжують, що аж обрії знати. Завидки взяли тих, хто живе далі без обріїв, їдучи на охляп, на галай — на балай.

Далі-подалі

 Живеться далі, хоча, здавалося-б, нелегко то, коли не знаєш і не тямиш, де воно, те далі, й що воно таке буде. Ні гадки, ні мрії немає. Й нічого не робиться, що на думці згодиться. Т'але якось саме собі живеться, хоч і не добриться. А минає часинка — й уже добре знати, що це таки далі, що вже наступна стація. Ходить таки, виходить, залізниця.

Перше коти за плоти

 Житецький обиватель іспершу викидає за пліт усю політику, а далі береться маракувати, що воно там, за плотом, і до чого.

Наційональні розуміння

 Якісь є дуже-дуже гарні людиська. Та звідки вони беруться й де потім подінуться — гадоньки не маю.

Лягли і в голову не клали, що вже їм завтра не вставать

 Коли людина культурна смашно виссе всю крівцю з другої, здогадно менш, але теж культутної, виконається її ніцшеансько-мальтузіянське вище призначення. Культурні люде, й загалом беручи, стають де-далі, то все менш перспективні. А натурі й байдужісінько: нишком діє собі, не вгаває. Й от уже одне розчервонілося, як сонце, а друге спорожніло, як небо. А пан-товариш Довбешко й не догадається.

Питання часу

 "О, ці сапієнси — коли вони вже передушать одне одного?" І, безперечно, передушать таки розумно, по людськи. А коли — дуже влучне питання. Питання часу.

Не кокетуй

 "Не кокетуй із голодною людиною." Не кокетуй із холодною людиною. Не кокетуй із бездвірною людиною. Не кокетуй з Україною.

Більше й швидше

 Безперечно, тре більше читати. А потім швидше писати, поки не забулося, що прочитав.

Рятунок і спасіння

 Православні вкраїнці, виїхавши геть од Москви до фавстівської Европи, спершу надійно рятують тіло, а далі послідовно спасають душу.

В истині

 Пилип Морачевський невинний винуватець того, що на нашу мову наклали заборону аж на сорок біблійних років, слово "истина" писав з упертим "и". Українська мова цурається "істини", воліючи натомісь, де тільки можна, вживати "правди". Початкове "и" підкреслює таку цього слова опрічність і дає змогу походити, що в правді, що в истині.

Живеє горе усім очам незрячим показав

 "Коли-б люде писали тільки те, що вони бачили й бачуть, у нас ніколи не було-б мистецтва." А й правда! Того бачучі пишуть те, чого й не бачили, а небачучі вигадують теє, чого й не видно. Себе я залюбки залічую до цих останнніх — неохота якась напала спостерігати й стежити.

Статечна патина

 Коли кожен надовбень щедро бронзувався, коли дзвонами сижовими коні напували, він, щоб знанацька не побронзовіти, ховав свою голову від слави й неслави. Тепер стоїть таки спижовий, але ввесь узявся шляхетною такою сіро-зеленою паддю.

Нічим платити

 Повно натоптаний наш мовний гаман безвартісними московськими банківками, повно набганий анегелянськими тими грошинами, що жаден чесний український банк не бере. А платити нічим.

Стіл і Шухляда

— Нерозважно Хазяїн дума, що я гола! — нарікала старенька, зжолоблена Шухляда, — Я ще маю в собі й пил, і порохню, ще й пороху трошки просипалося старого. До того й проточину маю аж печерну. А він до мене й не зазирне, тільки править своє, що нема нічого.

— Ет! — на те їй Стіл. — Славлять, що ти порожня, бо нема в тобі нічого з того, що Хазяїнові тре.

Нашого паламаря

 Нашого паламаря не перепаламариш. Нашого паламаря не то не перепаламариш, ба й самого не вимовиш. А вже за теє, що він собі кургикає паламарячи, навіть і не думай.

Щоб аж гульк

 Дуже якось мало пишеться пророчого: не на вік, а тільки що на менть напророчиш, щоб аж гульк.

Таки триває

 Уся надія й безнадія людинина в тому, що життя триває.

Прусова тяма

 Лихо прусове в тім, що він усе тямить. А що він тямить? А що не буде вже йому Прущини. А що буде? Ну, Німеччина може, Польща либонь. І вже напевно Европа якась-то буде, як не хороша на вроду, то добра на молоко, а потім і мнясо. А Прущини вже не буде тямущому прусові ніколи. Й тяжко-тяженько він теє тямить.

Ненастанна шкода

 Чи варто служити неуцтву й невігластву лиш заради того, щоб не прийшов дужчий і не відняв у тебе роботи твоєї? Ти знеможешся шкодячи, пустиш із обшмульганих рук тупого, визубленого-вищербленого мотико-дзьобака, а робот-працюк прийде, підбере, переступить тай піде собі далі намісць тебе невтомно вадити.

Об одинадцятій

 Рано-вранці вийшов чоловік господар наймати перекладчиків на переклад свій. Підпирало стіни їх кількоро таких, що мали снагу відробити цілий день дбало й штудерно. І згодившись із робітниками на день по динарию, післав їх у переклад свій. І вийшовши коло третьої години, побачив иньших, що стояли на торгу без діла й мали снаги, дбалости й штудерности на решту днини. І рече до них: "Ідіть і ви в переклад, і що буде право, дам вам." Вони й пішли. Вийшовши знов коло шостої години, зробив так само й із тими, чиєї моци ставало домацати до смерку. Вийшовши-ж коло одинадцятої години, знайшов і тих, що досі вешталися безпотрібно, бо знали, що їхньо сили ледве стане на теє, щоб узятися й підважити, та вже не штовхати.

Як-же настав вечір, посходилися всі тії трударі-перекладарі однаково працею зморені й доморядник кожному дав у руку по динарію. Й усі взяли, бо більше не давали. Т'але не дано було й менше.

Й усі перекладники відійшли вдоволені. А надто тії, що щирували од устанку до смерку. Бо мали не то запал і спромогу, ба й знання на всю причту Господню, що "будуть перві останнї, а останнї перві". Хиба не за динария згодив ся єси зо мною?

ШИ-мова

 ШИ вже вивчив сучукру (сучасну-українску-мову), готовий нею адекватно послуговуватися, заміняючи й заступаючи носіїв: пере-мовців, про-слухачів і про-кладачів. Тому сучукру вже можна перейменовувати в ШИ-мову, а переобтяжених носіїв, що так вигадали часу простудіювати мови поправної, саме час замінити на дійових ШИ-ндивідів, що відбули змашиновану науку. Живі (не в мовному розумінні) суб'єкти готові до об'єктивації й своєю стерильною працею самі готують медично чистий перехід.

Виявлена хворість

 Десятиліттями ти терпів, слабував, нездужав, а тепер виявляється, що всесьвітня людськість має на той стан як не раду, не ліки, не діягнозу, то хоч слово людськеє. А слово те гарне, вчене — ерґохвобія. Та ще й і з нашим, ріднесеньким "хв" хороба. Боюся, то вже й ergo sum. Зважте й завважте, вельмишановне громадянство: не лінуюся, не гиджуся, а... боюся просто. Боюся, бо там, де в трудящих ерґономіка-економіка, я собі ерґохвобію маю-плекаю.