Минулися тії роки, що пироги розпірали боки

 Криху змарніло й уже на цілий сьвіт хвалиться тою свею дієтою. А навректи не боїться? Бо всі ми постуємо, то вже гріхи, а не пироги, розпірають боки.

Очі покажуть

 "Чуже лихо за ласощі, а своє за хрін." Цю народню мудрість треба відчути на смак і вже в роті — дотик. Що-до ласощів, то важко дається абстиненція, стримання й піст. А свій хрін і так добре знаєш — нема чого розкуштовувати. То вже вдаєш, що й не чути його, того паління й печіння. Тільки очі вилазять і показують.

Молошна шоколяда

 Молочний шоколяд ніяк не вабить. Навіть і шоколяд. То й що, що le chokolat граматично жіночого роду? А die Schokolade? Та в нас, хай сьвіт знає, чужі слова всі жіночні, як чужі наречені. Хочу, до несхочу напісникувшись, молошної шоколяди!

Безпешні духом

 Котрий раз уже велико постую, а й досі не визначився: ця десятина призначається щасливій, солодкій несьвідомості, рахманній безтурботності, блаженному ніпрощонедуманню чи навпаки: збагненню незбагненного, зглибленню незглибного, всьвідомленню недовідомого? Бо, надивившись у прірву на свої гріхи й уже як слід у провалля  наплакавшись над своєю незаперечною ненаправністю, зачинаєш звично снувати думки. То чи вривати нитку, чи в'язати пам'ятні вузли? Бо колись треба й про таємне помислити, про навіки від нас приховане. Тим часом, як не блаженні, то безпешні духом ті, хто не журяться отим прихованим. Їм, упокійним, і смутливий піст ні до чого.

Видиво

 Хай Бог простить і добрії люде, та мене, яко великопісника, посідає видиво: ось першого дня гучно гримнулася на кремлівську бруківку білокам'яна, золотоголова Москва. За нею сповзла на коліна й ціла Московщина, далі заводить різноголосих молитов усяких сьвітових релігій і вся несходинама імперія. Просять у Бога нам смерти лютої, підлої, ганебної, щоб не мученицької, щоб не спасенної. Щоб не було Вкраїни ні на цьому, ні на тому сьвіті. Щоб навіть і в великому буддистському Всенебутті не було її так, щоб таки не стало.

Церковний прожиток

 Добуваючись у двері Великого посту, якось так мигцем озираєшся на попередній свій церковний прожиток. Сумний він і був, а став іще й буремний: спокуса непереборна, випроба нездоланна. Одначе добре, що в церкві живеш, бо хто його зна, який сум і яка буремність чигають і чатують на нецерковного.

Недопостився

 Хто перепощує чуже, той, так і знай, у свойому недопостився.

Мишоїди

 Тепер піст, далі будуть мнясниці, т'але не знаю, чи скінчаться мені мишоїди. Серік, подейкують, змінилася в широкому сьвіті якась вузька політика. То вже мушу живитися нодоїдками завбільшки з мишоїд. Ще вчора, здається, дзюбали виноград і, об'ївши ґрону, або складали переїди на вікно, або кидали через голову. Тепер не теє: хвала Богові вже й за мишоїди. Хто не потрапить мишкати, зяпатиме спорожнілим ротом. А більшенькі, жвавіші робітнички вже мишкуватимуть: їстимуть тих малих, що понаїдалися були мишоїдами. Матимусь поки на бачності.

Великий, а короткий

 Піст зветься Великий, а здається короткий: не встигаєш принатуритися, твердо взятися й уже держати як слід, а він ось, диви, тобі й збіг.

Все Тобі віддати в боротьбі

 Збороти пристрасті людина троха лиш і здольна — хіба з запомогою від Божої благодати. Зубаті граблі, здається, все лежать перед порогом, і ми через їх стрибаємо, поки можемо, переступаємо вже обачніше, потім пересаджуємося, переповзаємо, аж поки не впадем і не ляжемо на їх. Зате ми здужаємо боротися з пристрастями, ставати з ними на пісну прю — оце в нас боже й разом вольове, власне, особисте, відмітне.

Так і Вкраїна з цілим сьвітом стоїть перед московською перелюбницею — хто пригорнеться, то буде одне з єю тіло. Блудящий сьвіт масно ввихається коло срамотниці, а Вкраїна бореться й уже тим ізмагає.

Т'але, слава Богу, й Москва стоїть перед Богом, як і ми зо сьвітом, хоч їй здається, що вона нависла над Ним, як та пизансько-вавилонська вежа.

Гуляй, тату, взавтра сьвято!

 Робота (й то не тільки московська!) ніжно дурнів любить, а за нею надхненно любляться з дурнями й заробітки. От що треба тямити безробітною, випощеною через брак англомовної допомоги, добою.

Пилипівчані дні

 Знову піст, і напощена війною Вкраїна, виголодніла, вимерзла, добре вимолена, стоїть перед загарбником, тепер не сьвяточним, а пісним. Вірить він, запеклий, у щось, у якогось свого, вічно розлюченого бога. Без віри не наштрикався-б на смертний рожен, не пікся-б на вже тут пекельному вогні. Яка то віра? Почухає потилицю богослов і скаже: "А страшна!" Коло тої віри навшпиньки зводиться шепотлива людська молитва.

Ласощохлист

 Ласощохлист-лагоминець проласує спасіння. А чималенько таки в житті ласого — просить тіло солодощів: солодкого спання, лежі в лінощах, смашної присмачки, милого переситу, веселого перепою. І все це любе разом і з самими любощами, як цяцьки в дитини, віднімає в тіла мудрий час, сравляючи тілесне віднімання. Й поздержливість править уже не за добуток од ощадливости, а за ліки від утраченої снаги й до всього смашного хоти. Тонко прочуває теє й ласощохлист, знаючи, що ще тяжко напостується після ціловічної нездержливости.

Пісні овочі

 Ще тільки Петрівки перший день, а я вже присікався до себе серед ночи: чого судиш, кого судиш? То вже заклюнулися й зразу достигають добрі овочі піснії. 

Міні-малізм

 Музика прощення така тиха, така міні-мальна — так мало того, таке воно міні; так мало відомо, що можна простити, а ще менше — як. Навіть того дня, коли прощати сам Бог велить, українець губиться, як на вершині в розрідженому повітрі: далеко видно, але ще-б трохи подихать, оттоді...

На Великий піст

 Хто не видатний, то й і не видатний. Бо всім треба овочів на великий піст.

Піст осоруживсь і кортіло хоч раз поласувати

 Душогуби задаються такі живісінькі: на супроть до смерти, що вони так легко спричинили, в них самих життя тримається певно й міцно. Й така несилуваність і простота в тому, як вони власним нештучними житками штучно ламають чужі долі. На тому, здається, від віку стоїть веселе місто Москва, на вдаряючи на сльози, не ймучи їм віри, неймовірно, весело сьміючись із чужого горя: "Які сльози? Подивіться лишень на мою повну розчини діжу! Які будуть багаті, радісні пироги! А їх-же ззідять! Отак дайте всі й собою поласувати!"

Літо перше

 Першеє літо та й літо, як у пісні, найперший літній день. У київськім середмісті де не взялися, повилазили пещені, плекані, мазані пави та павичі, непридатні не то що до воєнних буднів, а навіть і до будь-якої буденщини, що становить тверду основу для життя простих смертних. І це тільки перший день соняшної ходи в тих створінь, що вгноюються непотрібним людським добром, щоб зародити негодящою міською красою.

Великопісна війна

 От мене спитали як-би я назвав цю війну (щоб не "вітчизняна"). Кажу: Велика визвольна війна. Але вона й війна Великопісна, що тягнеться від Великого посту 2014 року. Літають страшні для людини слова "підчистка", "зачищання". Як-раз Великим постом ворог, ніби сам духовно очищений, іде тілесно "загладжувати" нашу людність. І православний український люд, зо своєї руки, чистий, мав-би в тій чистоті дожидати вироку. Знову згадуються страшно пророчі слова покійного митрополита Володимира: "Великим постом головне, чого не треба їсти, так це одне одного". Але їдаки з гострими ложками вже прикро добуваються в хату.

Згідно свого містерійного влаштування, Великий піст — то широка панорама очисного, спокутного страждання, де над страшною картиною врешті підноситься воскреслий Христос. Є велична західньохристиянська тардиція влаштовувати коло церков Via Dolorosa — Страдницьку Путь, на зразок єрусалимської Хресної Дороги. Облишмо питання про те, чи спогадують чотирнадцять її зупинок живі створіння в панцерованих скриньках дорогою на Київ, чи думають вони десь у "матері руських городів" одшукати собі Голготу. Та ми самі мусимо пам'ятати Мучення Боже.

Заціліли вояки московського війська повернуться до свого мирного краю. Мирного, бо всі оборонці сьвіту заприсяглися не ступати збройно за "міжнародньо визнаний" рубіж. Отже, бути в московщині новим ветеранам. Бо вже старих кількадесят літ добводилося підміняти на несправжіх молодявих. А тепер будуть і довго ще житимуть теперішні молоді. Мертвих легко оголосять мучениками, живих — воями-визволителями. Правди там ніхто не побачить, бо акуратно "не ступить нога". Московська церква, звісно, визнає їх за праведників: заперечень християнського сьвіту в законопаченій господі ніхто не чутиме. Безперечно, прийдешніми роками додержуватимуть і Великого посту. Й наша теперішня мука прикрасить їхні "леґендарні" подвиги. І перемоги в Великопісній війні, бо поразка ніде не гуркотіме в мертвій духовній тиші князівства Московського.

Який буде піст?

 А тут і масляна, диви, яка! Не дає забути, що поруч народ такий, що зголошується до віри християнської. Який-же теперки буде піст? Чи попостують, нас наївшись? Ми все бідкалися, що пости — то тільки дієта й нудне тупцювання на незліченних службах Божих. Теперечки вже напевно буде не так. Хто доживе до прощання з сиром, до Адамового вигону, до Прощеної неділі, коли прощатимуть? Який ядучий посьміх з боку вдягненого в християнський панцер, кругом панцерного ворога! 27 лютого була в нас Неділя пущальна, з м'ясивом прощальна, Неділя про страшний суд. І так до кожного пісного пункту можна прикласти якусь каверзу, як і вже приклали. Але після мук має бути День перемоги великої, коли воскрес Господь. Дай нам воскреснути з Тобою, Христе!