Попередньо

 Слідство здебільша передує судові, тому й зветься воно попереднє (pre-trial investigation, предварительное следствіе). Не цілком зрозуміло, чого це в нас тепер унадилися казати на його "досудове". Не триває-ж воно справді до суду, до суду-віку? Ніде по безмежно "застарілих", а колись компетентних правничих словниках не знайдеш нічого досудового. Хіба "досудове замкнення" в Кримського: саме до суду, се-б-то "къ суду". А так усе попереднє, ну, хіба ще "передсудове".

Слідство — річ неприємна. Хто його любить, той слідчий зветься. До суду воно йдеться, та перед судом ведеться — попередньо.

Суд над Сенекою ІІ

 Ну як можна, скажіть, хвилозопа, хоч і вченого, лейстрового, при адміністративній посаді, а не Дійогена, як простого звинувачувати в тому, що він над чужим добром руки грів чи що в старій печі дідько й досі палить? Чи подоба?! Це-ж яка неповага до корпорації! Та яке діло їм, хвилозопам, до дібр і студенток ваших? Не про те їхня думонька. Хіба-ж за такі дурниці оскаржено Сократа, Сенеку? От сказали-б, що вони в богів не вірують чи розбещують сьогочасного чоловіка своїм ученням безщасним. Оце воно! А то про що сам люд міркує, в тому й хвилозопа підозрює. А він не такий, як ви, — ин-який.

Мода як поведінка

 Тепер нам моду показують за кшталтом людей, що без одягу й причандалів, уже зробили з своїм тілом і взором усе потрібне, щоб понад усякий сумнів визнано їх за прояв без глузду й смаку. Це тепер, здається, зветься "актуальність". І це тоді, коли, слава Богу, суспільство від убрання вже нічого не сподівається й не вимагає. Актуальність змагається з адекватністю в доземному партері болота, а за суддю їм дано якогось такого дизайнера.

Не в докір вашій милості

 Осуда-пересуда — то така теперішня хворма людяности. Тому звичай не судити теперки майже дорівнює нелюбові й погорді проти ближнього.

Вічна безсовісність

 Безсовісність, теперішня, як і вічна, виявляється в повсякчасній готовності до осуду й ніколишній охотності до суду.

Своє життя

 Ми всі спитуємося жити своїм, власним життям. Хто як потрапить. Тож не судіть, люде, як не вдається. Бо не вдається нікому.

Судячи з усього

 Ми судимо з цього й із того, ми судиму з усього. Куди вліземо, з того й судимо. Й засудили-б уже всіх, але не скрізь зручно вміщаємося чи вмощуємося, щоб судити.

Звичайнісінька рація

 Єдина наука історії, що її можна назвати й уроком, то-б-то пристрітом, полягає таки в тім, що переможців не судять. Саме на це й тільки на це вважають і сподіваються так звані звичайнісінькі росияне.

Публіцисті

 Найгірше пишуть у нас публіцисті — навіть і знані письменники під публіцистичною машкарою. Бо яка там мова, коли поривають політичні емоції, хвилює зло? Не до поросят свині, коли свиню смалять. А публіцизм, він-же публічний, до публіки апелює. Подає, як казали були, на пересуд. І пішли пересуди в народі: еге, вже й письменні так кажуть, а не що! Так, ніби вийшов котрий із хати, щоб перед образами не лихословити, а далі висякався в вишиваний рукав і смердяче закурив.

Демон проти демона

 Демон проти демона не сьвідчить, заховуючи свинксову загадковість. Вовк вовчатини не їсть, шануючи вовчий звичай. Демонові треба сьвіту, що сьвідчити проти того, як вовкові чужого тіла, щоб наїстися.

Байка та причта

 "Байка й причта — те саме. Не по гаманові суди скарб — правдивим судом суди. Байка тоді буває погана й бабська, коли в простацькій та сьмішній шкаралупі своїй не ховає зерна істини й схожа на червивий горіх." І чи-ж не ховав я по своїх байках зерен істини?! Дак коли-ж ліньки гризти жилувату верхню шкаралущу. На що беззубому горіхи? Червивий горіх лекше знічев'я розтрощити та й кинути. Т'але й зубаті й озброєні давильцями не дуже до тих здорових горіхів: мороки багато, а харчу мало.

Менше всього й менше за все

 "Де менше журахвини й чорниць, там менше скорбутної хороби; менше лікарів — менше недужих, менше золота — менше потреб; менше наук — менше дурнів; менше права — менше бесуддя; менше зброї — менше воєн; менше кухарів — менше зопсованого смаку; менше чести — менше страху; менше друзів — менше ворогів; менше здоровля — менше пристрастей." От і міркуй, чого кому треба менше, а чого більше. Здається вже, що всього менше треба: золотих потреб, учених дурнів, безсудних правників, зіпсутого смаку й здорових пристрастей. Але потрібна ще зброя, честь, друзі, й кортить таки часом поласувати журахвиною й чорницями. А після того хай уже приходять ті лікарі.

Просто ззісти

 O appetite, from judgement stand aloof! Не судячи, жадай і їж бери! Теперки годиться їстоньки просту харч, не заїдаючи осудом, бо й первісне може від нас одібратися. Дак коли-ж кортить і жерти, не розбираючи, й судити, не милосердуючи.

Щастя, мир і рай

 "Щастя твоє й мир твій, і рай твій, і Бог твій є всередині тебе." Тож і ти, Синя Бородо, сам не бійся відмикати й зазирати за двері. За тебе дрібніші, прості, дрібничкові грішники остерігаються заходити по щастя до внутрішнього миру й раю. А ти таки важся. Й суди тебе Бог!

В великій тузі і в самопокорі

 Переступ і суд за його не мають спільного часу, ні простору. Вони єднаються тільки в сьвідомості. Це зветься совість, як хто має. Тому натуральному чоловікові, вчиняючи, не спадає на думку разом і судити себе. З геройством іде діло на переверт: не має втямлення того, що подвиг і слава пов'язані тільки в думці, тій, що нею знов багатіє натуральний чоловік. Але навіть переможна звитяга нічого героєві не обіцяє. Герой іде на самозречення, а то й самопокору.

Непевний переказ звісток нашкодив їм

 У довгому, тонкому, заплутаному ланцюгові людської судні одна тільки ланка міцна: та остання, що не дає передачі, не пускає переказу.

Пісні овочі

 Ще тільки Петрівки перший день, а я вже присікався до себе серед ночи: чого судиш, кого судиш? То вже заклюнулися й зразу достигають добрі овочі піснії. 

Нищота

 Старець мре під мостом, і його ватага день живе, ївши те, що по йому лишилося, й цілий день не мусить просити. Чи не всі ми такі старці? Ні, не всі: після багатьох не лишається й на життьовий день поживи. Не ватазі судити їх.

Книга суддів і Книга царів

 Досліджувати історію, як відомо, годиться за дежерелами. Моє улюблене (й єдине) джерело — "Старий Заповіт". І хоч що там пиши про події історії найновітнішої, хай які джерельця створюй, а те, що коїться перед широко роззявленими очима сьогочасників, аж ніяк не розчаровує нас у старім, заповітнім джерелі. 

З того джерела, між иньшим, бачимо, що відколи людство так уже богобійно замислилося про владу, маєм дві її відміні: аба судді, або царі. Можна взиватися всякими вченими словами, а вибір простий: покладаємось на мудрість багатьох законників чи їдного беззаконника, читаючи або "Книгу суддів" або "Книгу царів". Тому судді й царі так погано разом мостяться в одній державі, як-що то, звісно, не конституційна монархія.

Виправдане серце

 От як серденько вздріє свої гріхи, сплачеться над ними, омиється щирими, ревними слізьми, то вже промитим оком огляне сьвіт і аж осьміхнеться. Таж коли де-котре серце на що-день умивається осяйною своєю доброчесністю, купається в купелі незаперечної правди, поринає в цілющі мудрощі! Не мені судити таке, не мені вибивати йому очі твердим, шкарубким костуром гріха. Ні, я потішуся, слухаючи тої гармонії, погріюся в променях того сяєва, розчулено скроплю це диво дрібною росою свого щасливого, зграйного плачу.