За безправність

 Ніколи людство не було справді безправне: закон ворушиться й у печері відлюдниковій. І справді правного людства ніколи не буде — хіба "правове" невсипуще, вузлувато приставлятиметься.

Одвічальність

 Навіть кримінальна відповідальність може спіткати зненацька, з доброго дива: ніхто й не думав відповідати, а от, диви, довелося. З моральною-ж одвічальністю можна легесенько розминутися.

Попередньо

 Слідство здебільша передує судові, тому й зветься воно попереднє (pre-trial investigation, предварительное следствіе). Не цілком зрозуміло, чого це в нас тепер унадилися казати на його "досудове". Не триває-ж воно справді до суду, до суду-віку? Ніде по безмежно "застарілих", а колись компетентних правничих словниках не знайдеш нічого досудового. Хіба "досудове замкнення" в Кримського: саме до суду, се-б-то "къ суду". А так усе попереднє, ну, хіба ще "передсудове".

Слідство — річ неприємна. Хто його любить, той слідчий зветься. До суду воно йдеться, та перед судом ведеться — попередньо.

Людність і людяність

 Crime against humanity — то проти людства чи проти людяности буде? В нас іздебільша віддають як "злочин проти людяности". Либонь можна в'явити собі злочин, учинений проти людяности, як злочин проти совісти (безсовість) чи проти чести (безчестя), т'але чи випливе з людяности якась міжнародня карна кваліхвікація? Людяність — одволіклий утямок, тому кожне має про єї своє власне в'явлення. І то з права має. А crime against humanity — то, здається, такий злочин, що людству шкодить, усім людям, навіть і самому злочинникові.

Добре тим ангелянам: у них що людство, що людяність — усе humanity. Чи не пошукати й собі за таким словом? Десь по забутих, давно відкинених як правничою теорією, як і правничою практикою словниках. Ага, знайшов: "людскість"! Мо' якось у перекладі не знадобиться — треба-ж дивувати людність.

Наш рідний юриста

 Забігаючи до метра, вхопив оком із циклопічного напису з приходу: "...ЮРИСТА — дзвонити всім!" От! А я, натрутливий, усе ганю метрову мову! А вона, глянь, яке слово наше потрібне відродила — "юриста". Дуже потрібне слово, доконечно! А хворма-ж яка: вже не треба казати "юристи та юристки" — "юриста", одна сатана! "Справжній юриста — метка, викрутна й вигадлива голова." Тепер уже й справді "дзвонити всім".

Пізненько схаменувся

 В нас усе "відсторонюють від посади" — любесенько так, як не на ділі, то хоч ув обивательських мріях-снах. Слово "відсторонювати" й справді маєм, але значить воно те саме, що й відхиляти: ( "відстороняти сьвідків" — це з поправної правничої буде). А от "вам відстановляти від справ чи уряду", "усувати від справ чи з посади" й, нарешті, "відшивати від участи"? Вже чую: "Тю, відшивати! Ще й участИ — пхе!"  Ну, що тут скажеш? І сам я либонь-таки пізненько схаменувся.

Кудись щось потягли

 Почув тут, що право, мовляв, "на хвості". Не було змоги второпати, що й до чого, т'але, мудрий по шкоді, думкою багатію, що право либонь сіло собі на хвості. Й за хвіст лячно, й праву страшно самому. А має воно довгого хвоста. В права голова, а все решта — то хвіст. І голова не на плечах, а на хвості сидить. Але хай не боїться право: хоч і візьмуть за кінчика, а по голові ще довго не знати буде, що кудись щось потягли.

Потяг до есхатології

 Людям, що безпідставно й беззаконно  мають усе, що можна й чого не можна мати, забаглося ще за власного життя підставно й законно влаштувати кончину сьвітові. Бо таки й вони люде, й непереборна в них сила есхатології.

Собакою бути

 Собакою бути — річ непогана. Але собаче життя не означає, що треба на кожного брехать. Де-які псяки й псюки з приводу того, що житки їхні зійшли на пси, нагавкують на всякого ніби з права. Хоч потайки й знають, що побут їхній властивий, а йнакший був-би чудний,  ненатуральний.

Don't need to know basis

 Чували ми за right to know basis. Ходить із правом чоловік і пхає скрізь довгого носа. Потім був, здавалося, такий зручний need to know basis. Це коли знаєш тільки те, що треба. А що треба, скажуть тобі. І ти потім скажеш, що все знаєш, а чого не знаєш, то воно не треба. Don't need to know basis тепер настав. І лекше так: про що досі не дізнався, то вже й не треба тепер.

Менше всього й менше за все

 "Де менше журахвини й чорниць, там менше скорбутної хороби; менше лікарів — менше недужих, менше золота — менше потреб; менше наук — менше дурнів; менше права — менше бесуддя; менше зброї — менше воєн; менше кухарів — менше зопсованого смаку; менше чести — менше страху; менше друзів — менше ворогів; менше здоровля — менше пристрастей." От і міркуй, чого кому треба менше, а чого більше. Здається вже, що всього менше треба: золотих потреб, учених дурнів, безсудних правників, зіпсутого смаку й здорових пристрастей. Але потрібна ще зброя, честь, друзі, й кортить таки часом поласувати журахвиною й чорницями. А після того хай уже приходять ті лікарі.

Дурні та діти

 Усіх дурних махлярів не зведеш: надто вже багато їх кругом. Каже приказка: "Коли на торг ідуть дурні та діти, зачинають шахруни багатіти." Т'але кожен із нас часами залягає в шухляду, підписану "Дурбас" або "Приземок", — маємо право.

Нова просьвітлість

 От є люде просьвітлені в народів, а в нас кажуть: дурний, аж сьвітиться. Дурний — дак а як-же сьвітиться? А сьвітиться-ж так, що очі болять! Бо вільний од усякої мудрости чи це життя понаробило в йому дірок, що аж сонечко сьвітить? І дурень, і мудрий нічого не знає... Правда тому. Тільки що дурний у своїй натурі перебуває, оттим-би то в своєму природньому праві.

В законі сказано

 А в законі сказано: "Не припинити, а зупинити..." Не вмер Данило, юридично не вмер, а тільки так перекинувся. Це щоб було не suspense, а suspend. Бо замислилися правохвілологи, що "призупинити" вже аж надто відгонить давнім писарським "приостановленіемъ". А рідне "перепинити" — ні в тин, ні в ворота. Не сьміливі ми з рідним, ой, не сьміливі! Намісць бігунової зорі маєш московську линву на полярній стації: тільки відчепись, то зразу кругом непроглядна шквиря, де конче замерзнеш і пропадеш.

Γνῶθι σεαυτόν

 "Пізнай себе!" — звучить, як ляпас. А ти себе, оракуле, вже пізнав? То чого-ж тоді до мене причепився? Залізь у себе, як у кадіб, і кисни!

Иньша річ — знай собі міру: де ти, а де не ти; де твоє, а де не твоє. І, насамкінець, що ти таке є, як поміряти не на гріб, а на чин. Як сказав поет:

"І можна міру знать, щоб і чолом падіння

 На взлісся замірять аж до гущавини..."

Суд устав

 Суд, як я бачу, всіх нас конче оборонить, але треба дати судові докінчити. І буде, буде! Років так за 50-70. От устане суд, скаже: "Скінчена розправа! А де той сякий-такий суджений-огуджений? Умер? Ага! А він-же думав вічно димочадіти під українським небом. І що, поживився?! Правди не здолати!" 

Пряма мова

 Наша "наукова" мова, мова на те, щоб оддавати знання, присмачене думками, ще непотрібніша за нашу мову "правничу". Бо юридичне, хай воно яке недомовне, таки обслуговує якесь життя, вґрунтоване в невкраїнській базгранині "актовій", то-б-то наче й діяльній.

Тим часом, кажу, ота теперішня "наукова", "вчена" мова геть облишила всяку надію на живий діяльний чин. Їй нема чим дихати, нема що пити, нема чим живитися. Всяке живе слово вона обмина як не своє, й маємо підозру, що й не ходить вона завидна, щоб часом не перестати бути від згубного впливу соняшного проміння.

Геній (дух) української мови не держить, не підпирає "вченого" язичия. Не помага жити й узірцевий геній мови московської чи то вже тепер потроху й ангелянської. Одно слово, жадна мудрість мовна не кропить живою водою протимовних мудрощів.

Тим-то интеліґенція наша так тяжко закохалася в містечковій мішанці: та мішанка виставляється як культурний, розумний самонасьміх, насправді-ж це туга за "непрямою мовою", де симболічний брухт і ніби "сьвідомі" хиби хоч якось спонукають до імітаційного тлумачення і розгадування. Вбога "виразність" дає "вченому" діячеві заслужений одпочивок од "наукової" мертвоти.

Пацаняче

 Яко правдивий словолюб, я маю природнє право тяжко не любити де-яких слів. Отак я не люблю слова "пацан". В українській мові його немає, т'але в українськім життю — аж знадто. Коли я був київським хлопчиком, київська московська мова називала нас "хлопцами": вкраїнські риси в мові були тоді жарґонні. Коли слово "пацан" нарешті вперлося до Київа, я вже, хвалити Бога, не встигав стати "пацаном". А ті хто встиг, можуть "пацанами" й умерти, бо маршрутковий "шансон" уже крутить пісню про "седого пацана" (йому років так 50). І сивий водій спочутливо прислухається до хвалшивих звуків.

Загалом беручи, самотнє пацанство — то не біда. Воно може й прикрість, ураза, проте вже така особиста. Біда, коли приходять "ми — пацани".

З повинности

 Звання мовознавця не звільняє від обов'язку знати вкраїнску мову на письмі й у розмові. На жаль, у нас чималенько знавців геть вислужених: щось у голові вони собі міркують і знають, а як зачнуть писати чи, боронь Боже, заговорять — хоч із хати тікай. Тим вони споріднені з нашими правниками: ті всі закони визнали, а до ладу сказати по своєму не потраплять — усе "проступок" та "завідомість" тільки й гучать.

Занадто ориґінально

 Мова юридичного перекладу, як нам казано, має бути згідна з первописом або, як мовляють самі творці юридичних перекладів, "вірна ориґіналові". Але як-же та юридична буде кому вірна, як вона своєї хати не держиться? То було-б занадто ориґінально.