Задля модальности

 А ще винайшлися мені геть непотрібні в нашій мові новотвори "читун" і "писун". Як сказав-би на цьому місці Кримський: "Доводити красу цих неологізмів тут зовсім не випадає." Т'але-ж яка доречна модальність!

Річ загального спожиття

 Як річ загального спожиття чи споживання обернулася нам на річ "широкого вжитку"? Намагаюся в'явити той ужиток: який він широкий. Це-ж хтось колись не полінувався й пере-переклав. І багацько такого в мові пливає, хоч горічерева: пливе риба тай велика, тільки видно пера. Пливе знаючи, що вона — річ широ-о-о-че-е-енного вжитку.

Попередньо

 Слідство здебільша передує судові, тому й зветься воно попереднє (pre-trial investigation, предварительное следствіе). Не цілком зрозуміло, чого це в нас тепер унадилися казати на його "досудове". Не триває-ж воно справді до суду, до суду-віку? Ніде по безмежно "застарілих", а колись компетентних правничих словниках не знайдеш нічого досудового. Хіба "досудове замкнення" в Кримського: саме до суду, се-б-то "къ суду". А так усе попереднє, ну, хіба ще "передсудове".

Слідство — річ неприємна. Хто його любить, той слідчий зветься. До суду воно йдеться, та перед судом ведеться — попередньо.

Богонадхненна граматика

 Не забуваймо, що первісно граматики сладалися на те, що богодхновенна мова не губилася, не нівечилася й не московилася.

А з Ліван-гори дзюркоче прохолодний бистрень чистий

 Дрібницьке й кумедне, дріб'язне й сьміховинне дають невтяжливу повсякчасну змогу дивитися собі твердо під ноги. А що небо тоді дихає просто в потилицю свею вічністю, то воно вчувається як похолоднуватий вітрець.

Неологізм

 У словникові Кримського-Єфремова пише, що казати січеник на котлету — то неологізм. Сто рочків минуло — чи не заматорів?

Простоволоситься

 Чоловік уже скинув шапку перед сьвітом (хіба де-котрий іще потрапить їсти в картузі). І зробився чоловік не вільний, а навпаки ніби вічно присутній, ніколи не відпущений. Бо відпущений насуває шапку як гідність і нарізність свою. А так "він забув, де він, перед чиїм лице пристоїть". А таки шапкується йому, простоволоситься.

Квестійонар

 На запитальник Кримський із Єфремовим лексикографують іще чудне слово "квестіонар". І в Голоскевеча воно вигулькує. А то-ж сто років тому було! В'являєте, з якої далекої дороги вертають до нас і без того чужі, колись без московського (чи вашингтонського) показу запозичені слова?! Не, знаю, чи почну вживати намісць "запитальника", а хвалитися буду. А що-ж: і ми не в тім'я биті — маєм і собі хранцузький іще questionnaire.

Принагідно

 Не що давно на семінарі старий психолог сказав мені приватньо: "Ви вже можете дозволити собі на те, щоб бути дивним. Я й сам так гадаю. Бо як відзначив іще наш Охріменко, "в темряві прозові міщанські обставини виростають у казкові розкоші." А темряви кругом аж над міру. Вона покриває не то червоні молодечі гріхи, ба й бліде старече завмирання й полотніння.

Відсьвічування

 Задивився я оце на ахвішку, як теля на нові ворота: "Міжнародна наукова конференція «Лексика східного походження в українській мові. Теоретичні й прикладні аспекти відображення власних і загальних назв»." Намагаюся взяти очима й збагнути тут хоч загальну, хоч власну назву. А ну-ж, шукай за головним словом, тлумачу! Виходить, це "відображення". Чи є таке слово в поправній українській, а не вченій лінґвістичній мові тих, хто вже міцно заплющив очі й ізразу забув мову мовсковської науки? Чи не відсьвічування мається на увазі? Ні, бо в нашій системі не вийдеш ув академіки, не втямивши перше, що "не можна відсьвічувати". Ну, то тоді віддання? Не передаваймо поки значінь, бо й їх у нас, біда, віддають. Але то все кожен дурень може легко підглянути в сходознавця Кримського, се-б-то в словникові під його редакцією. То вже, слава Богу, не подоба садовити дурницю на рівень високої академічної дискусії, що, вірмо, на тій конхверенції конче запанує й без нас, темних. Малося сказати, що річ у тім, як у нашій мові чужі назви віддавати. Далі не лізьмо, як радить енцикльопедія, з свинячим писком та в пшенишне тісто.

Кримський Агатангел

 От чоловік чужих мов назнався й пише, аж оголошує, що зробив "український переклад смислів". Це-ж як воно буде? Вміли, кае, наварити, не вміли подати. Ну, по московськи ніби ясно: "украинский переводъ смысловъ" — перевели вкраїнці ті "смисли" геть усі, всіма чотирма змислами попереводили. А от хоч по ангелянській? Ukrainian interprtation of notions? Ukrainian translation of meaning? Ukrainian treatment of sense? От нема на них, орієнталистих, Кримського Агатангела, грізного й у пестливій хвормі Хванька, хоч і доброго ніби, ага, янгола, прихильного вістівця.

Заріс той шлях куп'ям та болотом

 Не варто кидатися рінню в болото. В болото можна кидатися болотом, та чи варто закалюватися?

Мильний звичай

 Наш сьвятий дідівський звичай виявляється помилешний: у нас, бач, заведено, не хвалити люде, щоб вони, як той пісенний хміль, зиму зимували, та й не розвивалися. Насправді-ж, найпевніший спосіб затамувати розвій — нахвалювання: "Нахвалили його, а тепер він і несеться високо!" Несеться високо, не цьохавши, не чалапавши. То вже треба їх таких вихваляти, ґречні мої земляки!

Що-правда, поки ви неймовірно тріпаєте головами, воно само вже себе повихвалювало й, собі повіривши, втридорога продало.

Коротенькі уваги

 "Я обмежуся на самі-но коротенькі уваги." Ну хто тепер так скаже:  увіть лишень — на засіданні, на нараді? Не скаже не просто тому, що не зна й не знатиме такої мови вкраїнської: давно не має вже в нас ніхто не то самих-но, ба й просто коротеньких уваг.

Струну зачеплено невмілою рукою

 Недотепні, незручні перекладчики загіпнотизовані першотвором такою мірою, що якість перекладу, власне, друготвору, їх ніби й не зачіпає. А ще вони затято шукають за "єдино правильним" перекладом — це вже відмова від свободи творчости. Насправді-ж автор речення чи то писання, поставивши крапку, навіть запнувши павзу, змушено дає волю чужому слухові. Однак невмілі перекладники воліють бути не панами, а сторожами, приставниками й невільниками, рабами життя.

Аристотель каже

 Аристотель каже, що з людини — тварина громадська, й сама-одна собі не довліє. Дуже прикро це все, дорогий Аристотелю, — й не кажи! Тварина, да ще й громадська. А як та громада вже обридла! Йдеш за чередою з вигону, позаду — чорноротий п'яний пастух. А попереду — ті самі ворота, той самий хлів, ті самі дояр із дояркою. Чом не могло з мене бути щось одне: чи вже високо громадське чи вже таке тваринне, щоб усе ходором?!

Парадоксальність шляху

 Людей мало стало в Україні. Та й на Вкраїні небагато. А дурнів рясно — як було, так і єсть. Поза межами їх навіть і не лічить ніхто. Бо чи можна назвати дурнем переміщеного? Чи потайки мати його за дурня? А її? Парадоксальність шляху не затушковує тут ординарности висновків.

Чого нам треба

 Нині один сказав, просто на конхверенції: 

— Оце такого управління нам треба! Власне, не управління, а управляння!

Власне! А ще справляння, справування, відбування й виконання.

Один Кримський знав управляння. Й от тепер, слава Богу, знайшовся другий.

Такий Шевчінківський бульвар

       Бульварна соша (шосе) чи вулиця, університетський бульвар, далі Бібіковский — якось так і досі могло-б зватися те, що ми тепер гордо іменуєм "Бульваром Тараса Шевченка". Вкраїнська "Вікіпедія" повідомляє нам, що 1919 року большовики переназвали його так і що це чи не єдина київська вулиця, що зберегла "большовицьку" назву без змін. Але в словникові за редакцією Кримського-Єфремова серед прикладів читаємо: "Шевченківський бульвар, давніший Бібіковський". Виходить, що большовики вже ніби не Божого 1919 року й іще довго потім не могли зламати мовного закону, що за його ось пише Смеречинський: "Майже всі дослідники української мови визнають невластивість їй родового присвійного й більшу поширеність натомість присвійних прикметників тощо." Тепер, здається, майже всі дослідники вже встигли звикнути, що воно як-раз навпаки. Тому наша вулиця була Ломоносова (присвійний родовий), а не Ломоносівська (присвійний займенник у прикметниковій ролі), а вже зветься Здановської, а не Здановська. Й натурального йменування вже можна не виглядати: не народ прозиває, а "влада" перехрещує — присвійна родова влада. Й отак мої прапрагонуки знатимуть, що Тарасового Шевченкового бульвара ніхто не займав, а він як був, так і досі числиться. Але-ж змінили! Й не на добре змінили, а на глузливо вчене.

Позначна річ

 Як-що смерть — то сон, тоді життя — то безсоння. І що ближче до спочинку, до сну, то густіше сунуть спогади про гріхи, про хиби, про втрачені нагоди, про теє, як тебе одурили були. Не йде сон, а йдуть оті спомини-обвини. Коли заспокоїшся? "Позначна річ, що ніхто йому не захтів одповідати. Він іще не виявив себе чимсь визначним."