Замах на крадіж

 Хтіла вже прокрастися прокрастинація, та вчасно примітили. Довелося прокрастинації прокрастися, спіймавшись на замахові на крадіж.

Не забудьмо

 Гасло: "Не забудемо, не пробачимо!" Чи не надто воно по интелиґенцькому мняко, москвомовно-психологічно? Чи-ж не вбачаємо різниці між пробаченнням і прощенням? Хоч і не християнська то постать, але, як когось прикро кортить, то чи не доречніше буде мовити: "Не забудьмо, не простім!"

Чи не "відпруга"

 Напруга вкраїнцям надто добре відома: напруго напружаться — тільки кивни. А от антоніма до цього по порядних словниках ніде нема, навіть релаксація нам чужа. Тим часом психологи дуже радять проти війни... розслаблятися. Ізюмов подає "розслаблення", т'але чи не слутавість має на увазі? То що, послухати Караванського ради, відпружитися й супроти напруги відпругу поставити? Чи навіть спільжитися? Чи з "розмагати" зробити "розмогтися". Знаю, що позичену "розслабеність" ніхто не збирається на Москву віддавати. Т'але з кожним словом більшає зацікавлення, бере цікавість.

Депресивна серія

 Черговий епізод у депресивній серії. 666-ій серії — нецікавої, пущеної в непам'ять.

Без персоналій

 Роля особи в історії стала така, як ізроду-віку не було: дуже потужна, та вкрай непевна. У властецьких особах невпійманна стала особистість. Хто ці люде, які вони? Розпитайте хоч самих і почуєте, як "ніч бренить неспійманними шепотами." Часова ніч — принагідними мовними шепотами.

А роля народу? Якась маса, понад усякий сумнів, ненастанно рухається — ніби діє. Т'але що там, хто там, як брати персональніше? Кожне наче висовується, та докладніше поки що не ясно. Як сказав був один хлопчик-поет, "я не знав — ніхто не зна". 

Базальтова колійка

 Є люде, що їм лишається тільки спочувати, виявляючи спільну з їми людяність і людскість. Бо вони вже видовбали собі таку лискучу базальтову колійку на-діл, що й дірку знати, куди кануть. А колійку протирає ваткою психотерапія.

Після трилеми

 Від відомої трилеми "битися-бігти-завмерти" нам лишилася тільки дилема "тікати-боротися". Завмерти нам уже ніхто не дасть — хіба вмерти. Втеклі зробили свій вибір і він у кожному разі остаточний. А борня все таїть у собі спокусу герсонути.

Принагідно

 Не що давно на семінарі старий психолог сказав мені приватньо: "Ви вже можете дозволити собі на те, щоб бути дивним. Я й сам так гадаю. Бо як відзначив іще наш Охріменко, "в темряві прозові міщанські обставини виростають у казкові розкоші." А темряви кругом аж над міру. Вона покриває не то червоні молодечі гріхи, ба й бліде старече завмирання й полотніння.

Комплекс меншовартости

 Комплекс меншовартости з дитячим майданчиком, перукарнею, спортовою залею, крамницею й навіть лазнею. Меншої вартости ніде не напитаєте.

Рідна хата

 Слушно воно в психоаналізі: батько показує дитині, що сіверко буває за порогом, а мати — що маєш за спиною теплий поріг.

Про сьвято ІІ

 Питущому не гріх і випити в сьвято. Їдусі — не гріх і наїстися. Тільки прятати в хатах обом зась — то кожне зна, наше спільнородове кожне. Та як хто має вчеписто-нападистий (обсесивно-компульсивний) розлад, що він потужно гамує в будень, уже сьвяточного дня може, по справжньому, вчеписто й нападисто, взятися до найретельнішого, екстатичного прибирання в кімнаті.

Сьвіт як картотека

 Чи картотекова шахва й далі в нас за арехетип? Чи вже вдавнилася, вдавилася? Тре розпитать помежи молодняком. А гарно-ж було й було-б! От і в небіжчика Борхеса... Ах так, у його то була книгозбірня, а не база даних. 

А мені таки ввижаються ті комірки з усяким симболічним мотлохом. Архів — ніби якісь послания потомним поколінням і ґенераціям. От хоч і Московщина: тут грубенький літачок намість листа, тут опецькувата ракетка замісць листівки. А там — перелітне вітання сіло на жертку, в подобі ширяльної бомби жертви виглядаючи...

Панічний атак

 Баба ворожила, на двоє положила: або дощ, або сніг, або буде, або ні. Одне каже: "Без паніки мені тут!" А друге на те: "Панічна атака!". Подіставав із прибитих порохом куп старосьвіцькі словники, цвілі, що твої сухарі, бо ради не дам: хто кого атакує панічно — ми їх чи таки вони нас? От коли Франко вживає виразу "серцевий атак", то всякому галичанинові (й разом полякові) ясно, що то серцю atak, напад серцевий. Не дай Боже, звісно. Та й панічного нападу не тра: як нападати, то вже не панічно, а так навально, а як паніка нападе, то дивись вище ("без паніки мені тут"). Тим часом паніка — то поляка по нашому, й полякова поляка й українцева. Паніка та через Пана старогрецького постала, а нам, рідновірам, хоч-би з Даждьбогом порозумітися. А ще пропонується "сліпий жах напав" (чи пойняв). Еге, він, сліпий, і мене поймає. А про вчених перепадок — прегарний пароксизм (paroxysmus, παροξυσμός).

То що, розсіємо дозірним атаком той сліпий жах?

Ширення

 Дуже багато людей нестямно пише, геть писати не вміючи. Це вже не графо-, а просто манія. Слова не торкаються справжнього паперу, а легко вистрілюють копієчками в білий сьвіт. Я волаю, а, отже, я живу. І моє волання навіки замерзає в ґалактиці, як молошний видих цілою туманністю.

Це одні люде. А другі люде те ширять, захоплюючись писаною незґрабнісю, що їм самим неприступна. То як сірника здійняти над натовпом намісць смолоскипа. Чи всі бачили, як димонько пішов? Це тому, що він пішов уже. Т'але ходив, а передніше ще й сполох був. Пишім собі далі просто в розшир.

Виходячи з кола

 Чудуючись із усенароднього московського песиголовства, звернувся до де-яких принагідних джерел. От хоч і Ґюстав Ле Бон, сам такий розпублікований, чи не пояснить мені загадок народньої душі? Поки натрапив на таке: "Скоро-но чоловік вийде зо звичного кола ідей, питомого для того товариства, де йому доводиться пробувати, повинно такому наперід одмовитися од усякого впливу й задовольнятися з вузького кола чительників, що самотужки дійшли ідей, подібних до тих, що він сам боронить." 

Поки мені, як усякому невизнаному поетові й мислителеві, є чим контентуватися. Й контекстуватися.

17

 Йому вже 17, а воно — як дитина. То зовні. А в середині? А в середину хто полізе? Ви в себе давно навідувалися? Чи не ховається там щось таке, чому навіть не 17?

Тривога

 Назвивається "тривога". Вважається, що вона буває десь-не-десь, про час, до часу. Що вона часами лунає, звучить. Так, вона лунає, звучить на всяку діб, а часами буває просто нестерпна.

Воркшопинґ

 Кинулась мені на увагу книжечка під назвою "Мистецтво діялогу". Зразу зацікавило: це-ж од небіжчика Сократа воно пішло! Далі дочитав заголовок до кінця "Мистецтво діялогу: посібник із фасилітації діялогових воркшопів". Направду сказати, слово "посібник" потрібне в українській мові тільки на теє, щоб перекласти "пособіе" не "навчальним приладдям" і не "підручною книжкою" чи просто "підручником", а якось особливо, з московським кив-моргом, чи пак фасилітацією. Але це — ще малий гріх. Просто я звик починати з дрібниць. От скажіть мені, Бога ради, який стосунок до мистецтва діялогу може мати отой "діялоговий ворк-шопинґ"? Що може залягати далі від мистецтва ніж така "фасилітація"? З людьми, що отакечки висловлюються, особисто мені нема про що діялогу вести. Бо-ж як із ними бодай порозумітися?

Емпатія та спочуття

 Емпатія не дурно в нас чуже слово. Емпатією можна легко — коли треба, коли хочеш, коли зручно — притулитися до чужого емоційного плеча. Спочуття-ж нападає нас непрохане, несподіване. Воно наше, внутрішнє, пробачте на чужім слові, екзистенціяльне.

Дух ізмагальний, дух суперечальний

 Дух сперечальний легко визволяє з дурости, т'але може ненароком вивести й з людяности.