Широка натура

 Проти сьвята, допостовуючи, вже кортить айвівки, аґрусівки, вишнівки, грушівки, дулівки, деренівки, жерделівки, малинівки, ожинівки, полуницівки, порішнівки, слив'янки, суницівки, тернівки, чорницівки. Вже вийняв пляшку згорівки, другу — наливки й прикро дожидаю сьвята — аж по галицькому очікую.

Хвилологів день

 Нині, подейкують, хвилологів день. Якого такого хвилолога-б тим повіншувати? Як ви знаєте якогось хвилолога, то знайте, що то не я.

Краса з добром

 Овихуючись од завчено-примусових жиченнів усього й усякого гарного (дня, вечора, то-що) я надумав додавати до дідівсько-традиційного відвіту ще невідомо звідки прилетілий крилатий вислів, трохи його принагідно вкраїнізувавши: "На все добре! Бо красі з добром єднатися повинно!"

Олив'яні оливці

 Коли я був малий, малечі дарували оливці. Були вони, тверді й ламкі, тому я малював красками. А ви вірите, що випадає тільки німецькими хварбами? Пхе, звичайнісінький мовний пуризм. Дак ото красками. Коли-ж з'явилися зарубіжні фльомастери (тепер маркери, як у соційології), дуже було сьвято. Проте й вони надто швидко списувалися й геть виписувалися. Ручі хлопці й на всі вигадки митці примудрювалися бальзамувати тонкі стрижневі тіла якимись свого хову засобами, насичуючи неорганічні волокна ледве чи не одекольонню, т'але й живильна вода колонська не надовго протягала віку тим новітнім виробам. Тому краски й досі надійніші. Та мало хто з дітей (і батьків) уже пробує красками з пензликом і склянкою води на поготові: дуже вже клопітно та неохайно.

Цими днями хотів занотувати до робочого щоденника замовлення "оливчиком", а механічний зламався. Згріб кольрові — иньші не пишуть, бо дуже тверді, а иньші твердо поламалися. Ні на йоту не змінилися, рідні — традиція!

Божі табуни

 Скоро Господь до Єрусалиму в'їде. А чим, конем? Ні, ослям. Тому й вираз такий чемний, біблійний про ослів — "кінь Божий". І людей таких, нев'їджених, поки Бог не осідла, як ті коні-неуки, чималенько — цілі табуни. Чи не порозумнішають усі раптом неділею?

До розтріску на своєщину

— Чим ти робиш?

— А затичкою!

— ?

— Зате на своєщину. І до ро́зтріску. Як затичка бахне, поллється шампанське в пляшки.

Чистий вербіцид

 "Не я б'ю, verba б'є!", — по народньому сказала интелиґенція, заподіюючи нашій мові чистий вербіцид.

Сьвято соціяльної відповідальности

 NN — то така перекладавчиня, що, пропонуючи їй роботу, компанія-працедавиця виявляє насамперед усебічну соціяльну відповідальність.

Про себе

 Чудово жити про себе, як про сьвято. Чи хоч уміти вдати, що так живеш: заличкувати крам і не пускати старого злидаря до крамнички далі навітреної вітрини.

Матчина мова

 Оце тільки сьвяткувався нам International Mother Language Day. А матчина мова вже й ніби забулася. Материна, матчина, ненина, неньчина. Материна, матірня, материнська. Послухайте-но мови сьогочасних матерів: де недбалої хатньої, де чудернацької, по наших нескінченних університетах завченої, а де й просто московської. Знедолену рідну мову вивчати доводиться як чужу, а вживати треба її як рідної. Наша житка й наука поки научають протилежного: студіюєш ніби рідну, а як заговориш, то чужа-чужою. Відповдальне, сьвяточне має бути жебоніння теперішніх матерів, щоб дитяче белькотання колись загучало могутньою ораторією потомних поколінь.

З-понад хмари

 Дня рідної мови, віддавши їй належну хвалу й честь, нездолію вже сьвяткувати. Гаращо день міжнародній, то вже якось заховаємось між тими народами з своїми нез'ясованими недомудреннями. Бо день мине, розійдуться народи й  місяцем з-понад хмари знов покажеться мовно неоружне воїнство.

Неинстаґрамність

 Естетика колись новорічно-різдвяної, а тепер різдвяно-новорічної, ялинки в мене — рудимент дитинства: як-що родина довіряє мені її прикрасити (бо самій ліньки), я навішую на зелене гілля всі цілі прикраси, пильнуючи тільки, щоб одна барва не зливалася в пляму, а якось розподілялася поміж инакшими. Й іще конче має бути "дощик" поверх усього того. Пильні студії з історії образотворчого мистецтва ніяк не можуть мені вплинути на немовлячий ялинковий смак. Старша подивлися на всю ту "красу", вже мавши на поготові здіймальний телехвона й тільки й промовила: "Якась вона в тебе... неинстаґрамна..."

На "гарнидень"

 Наших бідних роздавачів послуг їхні надавачі так вимуштровують, щоб вони конче кожному на розпрощанні казали "гарного дня". Це в них невиводне — як сьвяткування народніх американських Гальовин. Хоч на добридень треба давати вітаючись. А на... гарнидень і зовсім давати не треба.

Коли відвідувач чемно дякує, одностайно кажуть "будь-ласка". Та "будь ласкав" і "будь ласкава" то-ж звертання-прохання та ще й на "ти". Будьте ласкаві мені викати. На відповідь подяці доречніше казати "прошу" без польського наголосу. Прошу й припрошую!

Про сьвято ІІ

 Питущому не гріх і випити в сьвято. Їдусі — не гріх і наїстися. Тільки прятати в хатах обом зась — то кожне зна, наше спільнородове кожне. Та як хто має вчеписто-нападистий (обсесивно-компульсивний) розлад, що він потужно гамує в будень, уже сьвяточного дня може, по справжньому, вчеписто й нападисто, взятися до найретельнішого, екстатичного прибирання в кімнаті.

Ділові й вільні

 Пів життя присьвятивши я вивченню концепції smart casual, а далі — business casual, домігся таки певних задовільних результатів. Родина моя, загалом беручи, интелиґентна, можна сказати, культурна, т'але лахів було не гурт і розкладалися вони на три категорії: сьвятне (й тому гарне), про будень і на город. Тому на місці haute cuture у мене первітно зяяла розвернена, зівуща прогалина. То вже доводилося надолуживати.

Й от запрошує мене конхверенція з вимогою вбратися в business casual. Яко мога причепурившись, запхавши в чамайдан надмір одягу, привізся я на той уже захід. І що-ж бачу межи учасниками? Болотяного кольору сорочиська на випустку, приношені ковбойські штанята й кросівки без ніякої взувної, шануючи слухи ваші, альтернативи! Виходить, мій залізничний потяг прибув учасно, а культурний — давно потяг. Тривайте, люде добрі, як воно в вас таке про сьвято, то що-ж ви в будень на себе цупите? А тоді на город?

Рінолежники й рівнобіжники

 Перекладчики, що відпрацьовують так звані "паралелі", забезпечують сьвітові сьвято щирого дарвінізму: там де його самого перцює аж двоє, гине один безсилок із перекладницької популяції, а ще другий, незугарний опанувати техніки двох рівнобіжних верстатів, готується тихенько вмерти суворим голодом. Таким чином, настане день, коли на саджене кістками поле прийдуть нові люде й скажуть, що так по мавп'ячому балдикати й машина потрапить. Без втрат і витрат.

Сьвято адеквата

 Їх уже штучний интелект не видно як замінить — і всі тільки перехрестяться.

Три хибі

 Був сьогодні на "Книжковому арсеналі", щоб пересьвідчитися, що й з мене таки читач, й у моїй гарматні заховався аби-який бойовий заряд.

От видавництво з превеликою гордістю виставило наперед, ніби моздір, грубезну книжку в тяжкій аналойній окладинці. Мало хто читає, а тим паче аналойне, то вже можна плекати певність, що сяя книга віками стоятиме на парадній полиці, а штучний интелект роботящими роботячими руками тільки обмітатиме з неї порох і зніматитиме павуть. Золотими, вирізьбленими літерами книжка називається: "Пересопницьке Євангеліє. Витоки і сьогодення." А чом би не сказати "євангелія" задля розмаїтости, що колись надавала нашій мові такого прегарного виду? Он і в Антонича — "Зелена Євангелія", то й щабльові читачі знають — читали, будьте ви певні.

Ну, то таке, т'але-ж "Витоки і сьогодення"! Чи-ж тії вже редакторове й назви не почитали, що в трьох словах проти нашої мови три хибі? Після "и" траба міняти "і" на "й" — маєш, це вже ми й без редакторів знали. А, що витоки — не "истоки", то-б-то джерела, не те, з чого, а те, що витікає? Й нарешті "сьогодення" — щоб доконче перекласти "день сегодняшний" у розумінні простої теперішности, т'але слова "теперішність" ні за яки хвиґи-миґи не вжити.

Чи є ще де на сьвіті народ такий книжний, такий гарний-книгарний і такий нечуткий до всякої втіхи письменної?

Сьвято ситого задоволу

 А можна тішитися й з простісінької адекватности — сам бачив: людина тільки що адекватна, а кругом неї вже сьвято ситого задоволу.

Провесень

 Така провесна встає, що либонь Вербною неділею доведеться разом із пальмовим гіллям сьвятити вже й кокоси. А на Великдень — і хвиґи до сьвяченого докладати.