У Кийові

 Згадуючи наше давнє польське минуле й недавнє минуле обстрільне, скажімо, що то в Кийові не всі здорові, а зовсім не в Львові. Бо коли в Київі все скасовується, у Львові все тільки відміняється.

І краде

 Голод і бреше, і краде. Бреше, що здолає робити; краде чужу роботу.

Найкраща в сьвіті

 Як одисти, як одисті, сьпіваймо оду перекладниці-трудівниці, мудрій дівчині казковій, що намісць важко зрозуміливої для нашого вченого письменности интелиґентного народу, поправної, так зветься, вкраїнської мови обира для свого перекладу ловкий, бистрий і зручний суржик. Вправна комунікаторка вирозуміла, що інтелі-ґібільне, не має бути интели-гибельне.

Дак а якого-ж образу нам до такої майстрині вжити? Бракне надпоривних слів. O my Luve's like a red, red rose, їй-бо! Насьмілюся сказати... дика рожа. Та щоб, ховай Боже, не скаламутити-збаламутити мішанкового менталітету ні самій перекладчиці, ні вдячній її авдиторії, поквапимося пояснити, що дика рожа — то зовсім не теє, про що зразу подумалося тямучим переносникам усесьвітянсткої сьвідомости, не теє, на що може легко покривдитися сама фахівчиня, потайки напровсяк підглянувши справжінсть у маленькому люстеркові. 

Дика рожа — то виклик, суперниця нашій садовій троянді з правильним садовим наголосом, троянді-чужинці, пишній грекині. То наша рідна, тут і зросла шипшинонька лісова, найкраща в сьвіті за об'єктивним сьвідченням її вірного розмовника-ясеня:

"Он бачиш, там питає дика рожа:
— Чи я хороша?
А ясень їй киває в верховітті:
— Найкраща в сьвіті!"

Ну, піду собі, отакечки відсопілкувавши: вже час до лісу бидло виганяти. Там побачимо, як воно буде, тепер одно відомо непевне: німого і лісі  в нас нема нічого...

Спосіб неробства

 Оскільки цею писаниною, я ще ніколи не заробив ні копійки, то для мене вона — безперечний спосіб неробства.

Усебічна матерія

 Теперішнє міське неробство являє собою всебічну матерію: всяке діло легко перетворюється на загальне безділля. Зворотнього-ж процесу ніде не передбачено. Тому ми глибше розуміємо Василеве Стусове поетичне бажання "робити коло землі": хто має городика чи садочка, має разом із тим і змогу досьвідчити, "що робити коло землі" ніколи не безглуздо. Так наробишся, що принаймні тіло ніколи не згодиться, що ратайство хоч яким робом може обернутися на гульки.

Живовзір

 "Манекенник", "манекенниця" — були-ж такі слова, хіба ні? Тепер звуться "моделі". Він — модель, а вона — моделя. Обидві слові є в нашій мові, тож шанувальникам сексуалізації всього лексичного не треба вигдувати "модельки", бо якось зневажливо звучить, ніби "письменничка". Т'але чи не об'єктивація тут накльовується? Таки манекенник од манекена відмінний, нічого злого тут нема: бере з манекена, повертає на манекен. А от "модель", "моделя" — то хіба не річ, хіба воно стота? Не то стота, ба й людина? Питання йде від нас. Одначе йде прямісінько до ангелянської мови, де model —  і зразок, і взірець. Як уже зразком не хочеш бути, то від взірця хто відмовиться? А ще model — і натурник, натурниця. Натуральні-ж натурники ходять у нас на помості. Й уже остаточне — живовзір. "Чим ти робиш, небого?" — "А живовозором, дядьку!"

От і заводь після того, що краси на стіл не подаси. Сама краса не може багато поживати, бо такий теперки модель. Зате коло єї иньші ого як наїдаються!

Я й сам цілий вік спитуюся красою трудитися. Та маю хирляву, невеличку — яка вже там із єї жничка: скоро-но до серпа взялася — вже тобі й пучки врізала, скалічіла. Не живовзір!

Гарбузами

 От чоловік, диви, щиро, непохитно, невтомно пише й пише, й пише. А мова, бач, українська, ніби рідна, т'але красуня горда та пишна, з горіха зерня, то-що, віддячує йому за те писання-женихання тільки натурою, а саме гарбузами. Не мо'на витримати! Та якось витримує.

Наші обриси

 Один надзвичайно працьовитий історик літератури пише геть про всіх письменників, проте чогось не нариси, не життєписи, не есеї, а чи то "сільвети", чи то "сильветки". Ну, як на те пішлося, то ми, письменники, як, власне, й прості люде, маємо ще й силюети й навіть обриси. Один із наших так був і написав: "На темному небі чорним обрисом виявлявся з боку Марків вид." Бачите: на темному, чорним. Але-ж навіть і в тому Маркові було либонь щось опріч темного й чорного, щось таке варте сьвітлішої уваги.

Наш аґент Іванов

 Аґентурна карієра Петрову-Домонтовичеві склалася карколомна, т'але й блискуча. Навіть і цього свого таланту він нікуди не закопав: не сидів, не нидів, а дбало й методично працював, як ізмалечку научали тато-панотець, як, урешті, й звик. Все йшло в добре зроблену роботу, а, отже й на добро. А за решту талантів, пан Петров, гадаю так-би сказав, пояснючи обставу в глухій кухні, звертаючись до чужої жінки Сохвії: 

— Та пропала-б пропадом уся моя розмаїта наукова праця, як-би на її сторожі десятиліттями не стояв вірний справі й ділу товариш Іванов! А те, що встиглося-б до 1936-го, посмертно пожерли й розплювали-б усеїдні київські провінціяли.

На петрушку

 Кажуть у нас: "З дешевої риби й юха дешева." Це-б-то яка плата, така й праця. А я часом і без риби й навіть без раків такої перекладницької щерби наварю! Хоч не насипчасто, аби накипчасто. Бо звичка — що вдача. Навичка до праці. А що їстоньки, коли праця не живить? Засолим оце озерце тай виїмо щербичку, а на споді знов рибка буде. Т'але більше люблю, щоб стало на юшку, стало й на петрушку.

На галай-балай

 Копійчаним майстрам годилося-б видавати грубі гроші, аби вдома сиділи й не морочили, й не баламутили. Бо голод і бреше, й краде, а так хоч менше буде гріха. Та чи пристануть попсуї на таку пропозицію? Вони вже звикли запекло, каторжно працювати: хоч не вмівши закасати рукавів, зате й не покладаючи рук.

De gustibus

— Just what is your expert impression of your colleague NN's professional performance, may we enquire?

— You see, where immediate competition is concerned, our glorious Code of conduct compels us to observe the principle de gustibus aut bene, aut nihil.

— So, which one would it be this time?

— Out. Nihil, I am afraid.

Нема про що розпитувати

 Платять так, що нічого кинути на задні зуби, зате, диви, твердо "відповідають міжнароднім стандартам якости". Дивно, що ті стандарти міжнароднії їх іще про щось питають, безтямні. А самій якості, я певен, нема тут про що розпитувати.

Якось покривитися

 Звісно, мовчанка не пушить, головоньки не сушить. І черева не дме, та ввесь гнів тушить. Але тепер майже кожне таким ділом живе, що, перемовчавши, голодом посидиш, голодом потерпиш — тай тонко завиєш, тихенько заскавчиш. От хоч і усний переклад узяти. Денекотре й сиділо-б собі мовчечки: слова не любить, у книжку й не плюнуло-б. Дак коли-ж люта нужда до живого доймає, занишкнути не дає! Треба, треба й собі озиватися. Хоч із ангелянської мови то вже кожне потрапить хоч якось покривитися. А своя сама через губу скаче.

Мовчи та мак товчи

 Безперечно маю в собі всередині якого безґрунтого венеційського грапа чи маркиза. Він виявляє себе не шляхетністю, не порідком, не коханням у вишуканих речах, а невтишною жадобою нічого не робити. Интелекту біс-має, а штучний іще поки надбіжить, щоб накрити пеленою. То вже треба якось поратися, хоч "вареники варила, та й пелену спалила". Ну де ви бачили, щоб грапи щось робили? Хоча де я тих грапів бачив? Ні маркизів. То вже сидю й тру мак.

Опруг

 "І обід, і полудень минувсь, а Левка нема..." Стривайте, а коли-ж обідали, як полудень виходить після обід? А от іще: "З ранку до снідання — опруг, до обід — другий, до полудня — третій, до вечора — четвертий." Ізнов ранні обіди, да ще й якийсь незнайомий опруг.

Давно вже пропоную шановній громаді задобіддя й сполуденок. У такій послідовності навіть і теперішній, мовно безтямний, українець легко здогадається, що й до чого, вхопивши тропи на обід. А полудень, тут не південь, а полуденок, теперішня в роботі конхверенцій "перерва на каву" чи, зрозуміліше кажучи, "кава-брейк". Конхверенційні впорядники й технічна обслуга мусять порати й перший опруг, як колись косар ще з холоднячкого рання зачинав косити.

Знайома місцина

 Знайомі місця. Т'але це вже я, безперечно, як той мовляв, з ярмарка їду. Спродавши весь крам, одначе чогось у кешені не брязчить і в пазусі не шелестить.

Спеціялістка

 — Це хороша перекладачка! — запевняють працедавці.

— Так,  — погоджуюся радо — хороша на вроду, добра на вдачу!

Хоча якого мені батька горе до спеціялістчиної вроди? А до вдачі?

Заслужена праця

 Не пішовши на заслужений працею відочивок, ідеш на заслужену відпочивком працю.

В обороні середньої вартости

 Одно виказує майстерність, а друге показує стандартність.