Мовні тонкощі

 Який натуралізм: банька-бляшанка пише "м'ясо курей" про свій уміст. Хоч-би "мнясо курки" написали — хоч не так зооцидно вийде. Чи "куряче мнясо" — от уже безсовісні! Воно в нас таке колись "курятиною звалося, т'але то вже мовні тонкощі.

Курена молодиця

 Дуже гарна, скажу більше, смашна на вигляд молодиця ненастанно пропонує в "Фейсбуці" таки курену, а не копчену, як вона гадає, рибу. Вірмо, що рибця таки й справді добренька. А от чи сама молодичка сласна? Бо чи рибою вона дхне, а чи тільки трохи піддимлена?

На петрушку

 Кажуть у нас: "З дешевої риби й юха дешева." Це-б-то яка плата, така й праця. А я часом і без риби й навіть без раків такої перекладницької щерби наварю! Хоч не насипчасто, аби накипчасто. Бо звичка — що вдача. Навичка до праці. А що їстоньки, коли праця не живить? Засолим оце озерце тай виїмо щербичку, а на споді знов рибка буде. Т'але більше люблю, щоб стало на юшку, стало й на петрушку.

Минулися тії роки, що пироги розпірали боки

 Криху змарніло й уже на цілий сьвіт хвалиться тою свею дієтою. А навректи не боїться? Бо всі ми постуємо, то вже гріхи, а не пироги, розпірають боки.

В останню путь

 Завітав до вкраїнської народньої їдальні й, як то в мене за звичай, гарма-дарма причепився до подавальниці з холодником, що й досі пишеться в їхніх реєстрах "акрошкою". А подавальниця й каже на теє:

— А ми оце й пробували якось так писати певний час. Та й перестали.

Зрозуміло. Люде не тямлять, що воно таке, то ще, крий, Боже, перестануть замовлять. А торгувати-ж треба!

То що, компетентно реєструєм смерть іще одного безвісного нашого слова? Жуючи проведем ув останню путь?

Про безсрібників-безскоромників

 Мама ще по старому телебачуть, то вже й я, гостюючи, позираю на той екран, а, навіть і не дивлячись, то вже хоч слухаю. Старі, заслужені журналисті, вже навіть і відверто сиві, проте, звісно, жваві й гарні — а як-же! І мову мають... жваву, безперечно. Рясно притрушену якимись молодечими й суспільно-політичними маркерами, се-б-то москалізмами, англицизмами й полонізмами. Тим часом я собі ось яку думку гадаю: тридцять і три роки живиться людина власне вкраїнською мовою, просто кажучи, смашно її їсть, ніби намащуючи густий кав'яр на ріску чорного хліба, а вкраїнського опрічного слова, вкраїнського виразу осібного знати так і не бажає. Чи-ж воно не масно, не поживно? Чи-ж тільки воно бережеться й заховується про безсрібників-безскоромників?

Про наїжджих

 Не смакують уже давні лакоти, ласощі, лягоминки, присмаки, смакоти, смакощі: сластьони, коржики, стовпці. То вже як закортить у Петрівку мерзлого, заживають туристичних львівських "смаколиків".

Очі покажуть

 "Чуже лихо за ласощі, а своє за хрін." Цю народню мудрість треба відчути на смак і вже в роті — дотик. Що-до ласощів, то важко дається абстиненція, стримання й піст. А свій хрін і так добре знаєш — нема чого розкуштовувати. То вже вдаєш, що й не чути його, того паління й печіння. Тільки очі вилазять і показують.

Отакого меду

 Де-котрі таємні литвинські приказки з калом змушують тяжко замислитися над цією темою, що вона дає безневинний лайливий вихід складним народнім почуванням. Ось подаю в легенькій своїй обробці, чи не здадуться комусь намісто звичної, та не звичайної в нас з діда-прадіда мішанки з московщиною: "Бжоли — погань, мед — лайно, ще й пасішник заодно."(Дрэнь пчолы, гаўно мёд. Гаўно дзядзька пчаловод). І поруч родиме, пристойніше: "Ледаякого бортника й мед ледачим пахне."

Яке широке перевсьвідомлення вічного творчого медяного чину! А спосіб вислову сприйняття — народнісінький. Одно слово, все як любить наша интелиґенція: всякого гівна по лопаті. А власне лайно, як той мовляв, ні смердить, ні пахне.

Поцьков

 Наше прикре, т'але аж надто поширене слівце "булінґ", як-що воно справді наше, своє, мало-б походити від дитячого "буля", бо так дітва каже (казала) на булку. Парубчаки відібрали від хлоп'яти булю — от і маєш "булінґ" чи й просто "булинг". А поважного слова "поцьков" уникають: чогось боязно.

Молошна шоколяда

 Молочний шоколяд ніяк не вабить. Навіть і шоколяд. То й що, що le chokolat граматично жіночого роду? А die Schokolade? Та в нас, хай сьвіт знає, чужі слова всі жіночні, як чужі наречені. Хочу, до несхочу напісникувшись, молошної шоколяди!

Народня правда

 Дешева рибка — погана юшка. Нема чого доточити до цієї зглибока народньої правди. Хіба що теперки треба через кому: "Дешева рибка, погана юшка." Як у Грінченковім словникові: вчена констатація. Й іще додати, що дешевій рибці в середовищі поганої щерби доводиться, намість пливання, тяжко хлюпостатися. То й що, що варена? Смаку-ж годі добирати. Поганою юшкою сил не поправиш, а хлебтати тра. І хай дешева риба хоч хвостом помага. Як стало на юшку, то стане й на петрушку: поживи не буде, а столові окраса. А як засолим оце наше озерце, то ви їжте щербичку, а на споді рибка буде дешева, т'але на споді тільки.

Прусова тяма

 Лихо прусове в тім, що він усе тямить. А що він тямить? А що не буде вже йому Прущини. А що буде? Ну, Німеччина може, Польща либонь. І вже напевно Европа якась-то буде, як не хороша на вроду, то добра на молоко, а потім і мнясо. А Прущини вже не буде тямущому прусові ніколи. Й тяжко-тяженько він теє тямить.

Із ГМО

 Стоїть нивка штучна, интелектуальна, бездоганно прямокутня з рівномірними врунами озимо-ярової культури, такими культурними, що сахається й цупається всякий шкідник і всяке лабуззя. А поруч притулилося до часової річки чи до якоїсь кривенької болізної дороги самосійна нивка, вся гобата та ямкувата: в облозі, в мішанці замішалося всяка охоча бур'янина, бенькетує комашня, балює кузька. Сякий такий бур'янець та хліба буханець, тай ситий чоловік. 

З пальця меду не добудешся

 Проста порада: хоч час од часу читати старі книжки, якоїсь тої доби, коли не виколупувалося з пальця, а десь висисалося з цілого єства. Бо з пальця меду не добудешся.

Космонавцький компот

 Українці орудують... ні, оперують своєю мовою, як чужоплянетяни, оце тільки щойно прибулі з широкого космосу. То ще добре, що вони тою мовою поки ще не цілком володіють. Бо як іздобудуть, то начувайся тоді!

Простягають прозірного пакунка, де щось пише: "Суміш для компоту". Може-б "на компот" — тож призначіння суміши? Е, ні — захоже мислення того не сприйма: дуже вже аналітичне. Придивилися, що воно за суміш, — аж там наша земна сушня. То чи й не написати, що воно сушня, вже й здогадно буде, що на звар насушили. Земляки вже тямлять, що в нас такий компот узваром зоветься — не поплутають.

Але цим астронавтам людиноподібність мало притаманна. Не сушили, вони сушні, не варили звару. А мо' й не пили зроду-віку — своє з пакетиків смокчуть, як прийде охота. Космонавцький такий компот.

Корисна несмашність

 Таємний закон дієтології, як і аскези загалом: усе смашне — некорисне, а все корисне — несмашне єсть.

Зорянка

 Зорянка — то, суттю своєю, суто дитяча недуга. Т'але тепер недугують на неї здебільша дорослі люде. Либонь це тому, що вже кілька поколінь батьків одверто нехтують лікарські поради своєчасно зробити дитині щеплення від тяжкої хороби. Мало віри тепер тій вакцинації. З другого боку, вірять батьки, що їхнє одне-єдине й без тяжкої вакцини обмине та пошесть. Та ба!

Занедужування звичайно починається від легкої зірчастої висипки, самому слабому не помітної, а тільки околові. Зате сверблячка тільки самому свербить. І ніхто сторонній не розуміє, чого-б то, з якого, як той мовляв, переляку. Та переляку й справді нема: свербіж тягне за собою приємне, безболізне розчухування, а воно швидесенько викликає звикання. Й усі ознаки й вияви отак навиворіт. Слабує людина, а до блювоти нудить от того, не її, а товариство. Собі — запаморока, а людям — млості. 

Одно слово, тяжка неміч і дуже підступна. Здавалося-б, ну що ти таке пережив чи ззів, щоб отак мучитися? Ні досьвіду, ні зананнів, та й хисту не було. То-б-то, кажу, й не нажився ще на цьому дурному сьвіті. А от учепилася, де не взялася, клята зорянка.

Холодник у холоднику

 Ну, чим я винен, що ваш дорогий "холодильникъ" — то по нашому холодник? Скажете, вигадав? Коли-ж ні. А "акрошка" люба, щоб у спеку хлебтать гарячим язиком? І воно-ж холодник! Як сказала примирливо посполита подавальниця, "холодний суп" — і культурно, й обережно дуже. А той "суп" — що воно таке? Юха, юшка, сьорба, щерба, поливка, росіл, а далі горілка вівсяная, йде свашка не п'яная.

І хвиґи, медом мов налиті, мигдаль, каштани смаковиті

 Кінець серпня — не знаю, Боже мій милий, з якого ще вогню понатягати каштанів. А ще-ж кортить і хвиґ, і мигдалю...