За безправність

 Ніколи людство не було справді безправне: закон ворушиться й у печері відлюдниковій. І справді правного людства ніколи не буде — хіба "правове" невсипуще, вузлувато приставлятиметься.

Неочікуванка

 Яка неочікуванка: зникли-пропали слова "сподіватися", "сподіваний", "сподіванка". Направду кажучи, не сподівалися ми такого.

Трохи підковзуючись

 Чимало хто з живих діяльних писунів ніколи своїх учених знаннів не перевіря. Спокійнісінько наскочили на слизьке, вклепалися й сидять, трохи підковзуючись.

Самоповага

 Там, де в де-котрого, не проти ночи загадуючи, народу "чувство собственного достоинства" — чуття непевне, з обмацуванням, чи воно своє, й примарою гідности, що сходить, як місяць про вовка, — маємо не "почуття власної гідности", а просту, міцну надійну самоповагу.

Сальвуючи

 Головна чутоба вкраїнського мовлянина, чутоба, потужніша за самоповагу, — то почуття вагання й безрадности. Від того невідчепний мовний сумнів й охоронний гуртовий стріл балакливою мішанкою й завсіди готовою на випал лайкою-московщиною.

Осудовище

 Колись українці спокійнісінько жили собі, робували, не маючи й слова такого — "скандал". Обходилися, тим що мали: згіршення, бешкет, осудовище. Тай іще гурт слів: кожне зо вдумливим одтінком значіння. А теперки без того "скандалу" буде тобі тільки пшик медійний. Навіть статечним речникам чіпляють щось "скандальне" ніби бляшанку на хвоста. Потім іще на того хвоста й наступлять, щоб далі вистрибнуло, гучніше задеренчало.

Вся країна дізнається про черговий "скандал" тільки тому, що дві порожні бочці гуло й гримало наскакуючи одна на одну голими, як то в них, бочок за звичай, грудьми, — аж півтретя години гуло. І тільки на прикінці другої години того безсоромного гуку й ненастанного бочкової гуркотнечі й стався той солодкий "скандал". Та кому-ж стане життя дотривати-досидіти? Життя-ж своє, не куповане, й, здається, навіть не крадене.

Family

 Їду Київщиною, до себе на хутір. Десь коло Лебедина бачу — "Family". І пояснення про мало тямущих — "сімейна крамниця". Чи вона сімейна тому, що там торгує фамілія, що вона фамільна, чи там щось таке для родин цікаве продається? І що воно таке — отой суто сімейний крам?

Отака дурня

 Принагідно розшукався оце по старих добрих словниках за словом "дурня". Ви-ж усі його добре знаєте, й ніяк уже без його обійтися. Дак коли-ж нема такого! Рідкісний новотвір. Бо в нас теперки всі новотвори: подеколи від дуру интелиґенцького, трохи з ангелянської родом, а найбільше — з походження свого щирі москалі. То й тут можна зазорити, що... промосковський воно евфемізм. Хай Бог просить, однак, якщо погріхував дурно на питому нашу народню творчість. 

Хоч-би як воно було, а слово в мові нове, ще голодне. І як усі нові, не конче потрібні слова, як стій заходилося жерти супротивців. Отак іззілися дур, дурощі, дурування, дурниця, дурність, дурнота, дуранляси й навіть дурний розум. Хто де їх чуває? Хіба культурна дурість лишилася, збоку мнеться.

Отака дурня, малята.

Без голизни

 Теперішня балачка, не то культурна, ба й проста, таки справді словесно "підсьвічує". Дуже до речи припало тут ангелянське highlight у поганому народньо-интелиґенцькому перекладі. Бо той "балак" дійсно підсьвічує, навіть не присьвітивши. Вдається мигцем побачити місце, де міг-би бути глузд, але чи є він тамечки, чи нема, Сьвятий знає. Спосіб висьвітлити — спробувати висловити теє поправною вкраїнською мовою. Дак не висловлюється, бо зразу видно, що за ширмою нема нічого, навіть і голизни.

Насюрення

 Не люблю грубих слів. Хоча денеякі питомі наші слова, що теперки здаються грубі через надмірну "интелиґентність" погляду, підсиленому московськими окулярами, насправді, підозрюю, спервопочатку не мали навіть отого вченого "емоційного забарвлення". Приклад: уже всі "пісяють" як діти (хоч більше не сюсяють і не цюркають), а колись просто сцяли й сикали. Трохи згодом з'явилися культурніші слова, що їх интимно й не вживеш: мочити(ся), сечити. Тварина може просто мочити. А як багато сечится, то пудиться й набуриться. Хоч предмет і не тонкий, але тут груба тканина мовної культури: загубиться, зникне й буде дранка.

Моє-ж дитинство, в суто вкраїнській своїй частині, здебільша знало слова "сюрити" й "сюркати". Бо так казала небіжка Явдошка, татова нянька. Либонь воно родом десь із Західнього Поділля, що з Поліссям межує. Діялектолог із мене аби-який, а простіше сказати, то ніякий. Одначе волію залексикографувати. Бо як звучить: насюрити! Перконливо, га?

Глейт

 Об'ява: "Міняю почесні грамоти на рекомендаційні листи."

Коломийський

 Тут коло нас цілий вік лежав провулок "Коломієвский". Я впертими роками щиро намагався кликати його Коломийським, але щось він не признавався. А це вже, бачу, пишеться "Коломийський". Що й казати, хоч і надто дорогою ціною, а таки розкиявлянився.

А добою вкраїнізації він, як виявилося, через кілька год звався Комиївський. Слово нез'ясненне, люблю такі. Що воно за Комия така? Я не знав, ніхто не зна.

Шипучий Нефільтруй

 Нове слово з'явилося — "нефільтруй". Пишеться по новому, того й нове. Це озиваться супротивець нашому знайомому квасові на ймення Тарас — квас на прізвище Львівський. Теж білий, як і Тарас, Львівський уже хвалиться не то як напій "живого" (чомусь у значливих лапках) бродіння, то-б-то блукання, ба й як "легкий та осьвіжаючий". Нічого вкраїнського не хоче знати, бурлака: ні шумування, ні мусування, ні відволожности, ні здоровкуватости.

Вислужений салдат

 Москалізм, як колись його пращур москаль, десь одслужив вірненько московщині чверть століття, а по колишньому — пів життя, всеньке життя дохожале. Далеченько служив од рідного села, хоробро бився за Московщину в довічних її війнах. Мати проводжали його до яворів, але назад уже не зустріли. Теперки він добуває віку на рідних мовних городах, по рідних мовних городах, і далі врочисто й повчально підносячи пузвеликого пальця, що колися так завзято й віддано тис на московський цинґель. 

Забуте слово

 Забулося в сьвіті слово — шовінізм. Це либонь тому, що теперки саме шовінізм остаточно розперезався, вдаючи, що б'ється з наційоналізмом, що його він узиває фашизмом і нацизмом.

Сценарний факультет

 Тепер у вигляді варіянтів розвитку подій розглядаються сами за себе "сценарії". Докладніше сказати, сценарні заявки. З дуже тмянною перспективою кіновиробництва.

Ідентичність без вибору

 На старих сьвітлинах бачимо, що маленькі паничі в платтячках, як і малі панянки. Бо підгузків теперішніх не було, то не з голою-ж їм було сьвітити, наче якесь село? Навіть і слова "підгузок" не було — така біда. А що-разу прати паничеві штані, то вже челяди жалували. Бо коли даґеротип, то вже й народолюбство.

Наші обриси

 Один надзвичайно працьовитий історик літератури пише геть про всіх письменників, проте чогось не нариси, не життєписи, не есеї, а чи то "сільвети", чи то "сильветки". Ну, як на те пішлося, то ми, письменники, як, власне, й прості люде, маємо ще й силюети й навіть обриси. Один із наших так був і написав: "На темному небі чорним обрисом виявлявся з боку Марків вид." Бачите: на темному, чорним. Але-ж навіть і в тому Маркові було либонь щось опріч темного й чорного, щось таке варте сьвітлішої уваги.

За-раз

 У самім слові "зараз", у його будові, криється часова умова. От подумаймо, що з того, про що ми тепер кажемо, що воно робиться "зараз", робиться за раз? 

Без наказового

 У теперішній українській мові наказового способу геть-чисто немає. Принаймні в тих, хто не хоче по московському "давати" (давайте брати, давайте орати), бо чує приглушеним ухом, що щось воно не теє. Т'але де ви тепер почуєте "нумо брати", "нум орати"? Та ніде. А "берімо", "берім", "орімо", "орім"? Яке безглузде риторичне питання! Тому й лунає чарівне "так": "Так! Беремо плуга й оремо-оремо-оремо! І ніхто не оремо!"