Не міщани

 Недільним вечором прибуваю на стацію метра "Лісова", неошатний і неохайний після гарячої літньої маршрутки. За часів мого київського дитинства "маршрутне таксі" було дивом, міською екзотикою, з куперозною мережею судин-ліній на тоді ще маленькому, як кулачок, лиці Київа, на його маршрутовій схемі. А тепер це перевозовий чи транспортовий засіб або засіб до перевозу й переїзду, дуже народній засіб, хоча наш добрий народ такі панські вирази вже давно позабував, як коли й знав був.

Змішуюся з нашим добрим народом, давно вже змішався. Люд на пероні аж комашиться: либонь вертається по вихідних-виїздних помагати столиці на будні. В цьому розуміння від часів "пійонерського" дитинства теперішньої "Лісової" нічого не змінилося. Бо й тоді сільські й містечкові людиська виходили на метровий перон просто "з лісу": напарившись у твердій "електричці", незручно настоявшись у торохкітливому підгородньому автобусі. Вже тоді вони були неошатні й неохайні, хоча до Київа на трудову чи торгову гостину їхали, вбравшись по вихідному, по сьвяточному й наче-б-то по міському. Тоді вони звертали на себе увагу справних городян і намагалися по сільському дуже розбалакуватися, щоб кияни завчасу не насьміялися з їхньої щирої мови: хай уже потім буде "сюрприз". 

Одначе тепер, хоч які неошатні та неохайні, прибульці нічим не порізняються від київської юрми. Бо з їх чи таких, як вони, та юрма й складається. З таких, як вони, як я, як ви, городян, що вже не поробляться міщанами.

Моводослідче

"Лісодослідна вулиця" —  а чого-ж! Шкода тільки, що не лісодослідча. 

Найкраща в сьвіті

 Як одисти, як одисті, сьпіваймо оду перекладниці-трудівниці, мудрій дівчині казковій, що намісць важко зрозуміливої для нашого вченого письменности интелиґентного народу, поправної, так зветься, вкраїнської мови обира для свого перекладу ловкий, бистрий і зручний суржик. Вправна комунікаторка вирозуміла, що інтелі-ґібільне, не має бути интели-гибельне.

Дак а якого-ж образу нам до такої майстрині вжити? Бракне надпоривних слів. O my Luve's like a red, red rose, їй-бо! Насьмілюся сказати... дика рожа. Та щоб, ховай Боже, не скаламутити-збаламутити мішанкового менталітету ні самій перекладчиці, ні вдячній її авдиторії, поквапимося пояснити, що дика рожа — то зовсім не теє, про що зразу подумалося тямучим переносникам усесьвітянсткої сьвідомости, не теє, на що може легко покривдитися сама фахівчиня, потайки напровсяк підглянувши справжінсть у маленькому люстеркові. 

Дика рожа — то виклик, суперниця нашій садовій троянді з правильним садовим наголосом, троянді-чужинці, пишній грекині. То наша рідна, тут і зросла шипшинонька лісова, найкраща в сьвіті за об'єктивним сьвідченням її вірного розмовника-ясеня:

"Он бачиш, там питає дика рожа:
— Чи я хороша?
А ясень їй киває в верховітті:
— Найкраща в сьвіті!"

Ну, піду собі, отакечки відсопілкувавши: вже час до лісу бидло виганяти. Там побачимо, як воно буде, тепер одно відомо непевне: німого і лісі  в нас нема нічого...

Троянці

 Не слід забувати, що ми — троянці. Наш герой — не хитромудрий Одісей, а впертий Гектор, що обклав своє місто валом із тридцяти однієї тисячі вражого трупу. Й Олена — тільки привід, спитайте в Касандри. З Уліса — майбутній американець, Мат Деймон, крайній мат: мандурує, вивідує, загарбує, що може. Бо лихий сховок і його, доброго, спокушає. А сам такий хитромудрий, хоч удався щабльовий, невиразний. Поки наш Еней пливе в невідоме прийдешнє, їхній Одісей вертається в минуле, власне, запориває його.

Чи буде нам Рим — перший, другий, третій? Славлять, що в третьому вже навіки московці: ті що обсіли тепер нашу Трою. Вони вірять, що Еропу має вкрасти бугай. 

То вже нема ради, нема ходу: стій і пильнуй, щоб не впхали одороблуватого коня.

25 год без любов-и

  У "Нашої пошти" гордощами блищать гуртові очі. А як-же: "25 років доставка любові"! Так і пише на коверті, нишком гадаючи, що вона "конверт". Песик котикові коробку приніс — з любов'ю. Віримо, що так бува: довіз любови. Розсварені люде покладають надію на теє, що колись буде й у них, як у милих котика з песиком. Тільки жаль бере, що от 25 літ будували Вкраїну, а поштової пересилки досі не вибудували: так і стоїть "почтовая доставка". Що не можна ні з привозом, ні з приносом, ні з приставою, ні з приставкою, ні з доставою додому, як уперто сьвідчили колись словникарі. Любов-и нема до рідної мови: 25 год спливло — а так і не полюбилася. Геть аж і любов-і нема.

Поет і хвилозоп Олелько Дендиюк

 Предивна оказія в мене з "Фейсбуком": як не гляну в стрічку — а там, диви, москвомовний поет і хвилозоп Олелько Дендиюк. Не вважаючи на те, що ніби вкраїнець прізвиськом, поет старанно віршує тільки московською. Про що, не можу сказати, бо вже з перших рядків знати, що воно культурна, осьвічена, вміла, а таки графоманія. Хвилозопия теж: не то не продуктивна, ба й неориґінальна. Що маю з тим Олельком чинити? Делікатно обираю option "Not interested" і ще й з'ясовую про не надто кмітливих працюків: "Doesn't match my interests". Ну, бо й справді так: писати московською, то Олелькова річ, така його культура й таке має зацікавлення. А мені як спаде охота, то солідно почитаю Ївгена Абрамовича Баратинського, шляхецького походження був поет, а з хвилозопиї — візьму "Матеріализмъ и задачи философіи" Памфилові Юркевичеві: був наш родом і побутом, але трактати складав чомусь теж по московській.

Дак от подаю заяву, тицьнувши в "Submit". Система зрадливо присягається, що You 'll be seeing fewer posts like this for a while. Варіянту з питанням "Why am I seeing this post?" давно не подавано, тому поетова й хвилозопова постать, як і належить такій постаті, лишається таємнича.

А навзавтра — знов Дендиюк, буцім випадком випало. Згуртувавши й згромадивши сьвятий дідівський терпець, до йоти єдиної й до титли єдиної старанно повторюю процедуру подання заяви. Вже кілька місяців так — і досі не помоглося: наче перій, лізе несіяний Дендиюк; де не може п-е-рієм, просмикується як п-и-рій. Вживати яких жорстокіших заходів що-до пана Олелька — не здіймається рука, бо бачу, що з його, як і з мене, підтоптаний самітний письменник. Його, яко письменника, теж давно ніхтогісінько не любить. Жалько товариша, та чи я в чім причиною, що маю йнакші зацікавлення проти тих, що міг-би виявляти, т'але все ніяк не виявить його потенційний читаченько?!

Family

 Їду Київщиною, до себе на хутір. Десь коло Лебедина бачу — "Family". І пояснення про мало тямущих — "сімейна крамниця". Чи вона сімейна тому, що там торгує фамілія, що вона фамільна, чи там щось таке для родин цікаве продається? І що воно таке — отой суто сімейний крам?

Мертвий провулок

 У Луцькому колись був. Це либонь тоді, коли місто Луцьке ще не стало Луцьком-городом. Але назва таємнича, готицька. Хоча просто означає, що воно — сліпий завулок, зазубень. Що там у кінці — безвихідь. Бо провулок, як передбачається, ніби якось кудись провулюється, а тут — ні: десь там умер. Людське життя — як місто переназване. І чимало в їм мертвих провулків, теж наче переназваних, а от не перемінених: що ніби жилося, та так нідо чого й не дожило.

Коломийський

 Тут коло нас цілий вік лежав провулок "Коломієвский". Я впертими роками щиро намагався кликати його Коломийським, але щось він не признавався. А це вже, бачу, пишеться "Коломийський". Що й казати, хоч і надто дорогою ціною, а таки розкиявлянився.

А добою вкраїнізації він, як виявилося, через кілька год звався Комиївський. Слово нез'ясненне, люблю такі. Що воно за Комия така? Я не знав, ніхто не зна.

Шипучий Нефільтруй

 Нове слово з'явилося — "нефільтруй". Пишеться по новому, того й нове. Це озиваться супротивець нашому знайомому квасові на ймення Тарас — квас на прізвище Львівський. Теж білий, як і Тарас, Львівський уже хвалиться не то як напій "живого" (чомусь у значливих лапках) бродіння, то-б-то блукання, ба й як "легкий та осьвіжаючий". Нічого вкраїнського не хоче знати, бурлака: ні шумування, ні мусування, ні відволожности, ні здоровкуватости.

Критика щирого розуму ІІ

 Переважна частина критики легко описується: переконливе (чи бодай переконане) пояснення без розуміння. Насправді критика має бути більша за критиковане. Чи хоч більша за те, що ми про критиковане знаємо: "Критика щирого розуму".

Лихий урок

 Голосовий, так зветься, помічник сам дзвонить і чарівливим відьомським голосом пропонує "безкоштовний урок". Хоче либонь заспокоїти, що некоштовний пристріт мене духовно нічого не коштуватиме. Т'але лихо зуроченому! Сьвя-сьвят-сьвят! І, напровсяк, тьху-тьху-тьху.

Сьвітло просьвіти

 Називаймо вже віскі житнівкою: тоді стане ясно чого, за яким правом той трунок так хлебчуть де-які наші просьвічені сьвітлом гуманности земляки.

Широка натура

 Проти сьвята, допостовуючи, вже кортить айвівки, аґрусівки, вишнівки, грушівки, дулівки, деренівки, жерделівки, малинівки, ожинівки, полуницівки, порішнівки, слив'янки, суницівки, тернівки, чорницівки. Вже вийняв пляшку згорівки, другу — наливки й прикро дожидаю сьвята — аж по галицькому очікую.

Клямка

 Слухаю Тімів Бакліїв альбом "Starsailor". Ясно, що на пиві такого не понаписуєш. І, перебравши всі напої з улюбленої польської частувальної пісні, всмак покуштувавши того всього, від кави до горілки, не присилуєш свій уроджений артизм отаке виплодити. Знехочу повіриш, що тільки опіяти прочиняють широкі двері в таке мистецтво. Шкода, що так рано Тимко взявся за клямку від тих дверей.

Хоч сьогодні

 "Сьогодні має сенс" — яка безглузда, безголова, безтямна, незмислена фраза! Улюблений "сенс" зручно вмостився тут, не лишивши місця на глузд, зміст чи рацію. А як висьпівати її, сподіваючись од слів хоч якогось значіння? Так не зруйнована й досі рідна Картагена нашої провінційности вигнала колись простого вкраїнського парубка, як того "русскаго чѣловека" на космополітичне рандеву. Тож тепер, скільки карієри, зватиметься він чудернацьким іменем, коли кругом уже всі поробилися хвальшивими ангелянами. І знов виступати треба по вкраїнському. Звідци — "сьогодні має сенс". У тому розумінні, що ґастролювати-ж треба, щоб ззісти хоч сьогодні свого хліба в ніби щоденній пайці.

Much ado about nothing

 На переклад цієї Трусисписової назви вже давненько запропоновано елеґанцьке "багато галасу знічев'я". Мужицьке "за онучу збили бучу" либонь не насьміли підсунути.

Для-для-для

 У метрі чую невідомо чию оплачену об'яву, що пропонує "місце для" чогось. І тут-же, підступно впіймавши мене на гарячому вчинкові читання ескалаторних ахвішок, книгарня з безглуздим, хоч і сенсорним, назвиськом "Сенс", глузливо запевняє, що "такому читачу треба братися за книжку". Даруй, книгарне! Як такому вже читач-еві братися, то не за книжку, а до єї. Бо ще справді візьметься за книжку тай закине в залю. А місця на закинені книжки в залі не передбачинено — то вже напевно.

Чим завинила тая лавка

 Як-раз навпроти того місця, де в Золотоворіцькому садку на міському пляцу колись один мій знайомий з артистичних кіл уранці натрапив на сплящого народнього артиста СССР, що мешкав неподалік, але майбуть засидівся допізна під чаркою, споглядаючи перехоже людство для своїх виконавських потреб, тай винувато заснув собі там таки, змучений, красіє таблиця з написом "Винна лавка". От не знав-би я тої бувальщини, то либонь завітав до закладу тай почав розпитувати: де саме стоїть у їх тая лавка й чим вона кому винна. Бо я, бачте, давно рішучо відкинув костура запомагальної московської й уже під чарами рідної поскакав далі на одній нозі, то часом перестаю тямити загальнозрозумілої й усе спитуюся по нашому розтлумачити. А так усе просто з'ясувалося: винову крамницю названо на честь артистично-народньої винної лавки. Винної й причинної в тому, що колись один творчий дід удома не ночував і спочив.

Астрологіка

 Хто цікавиться астрологією? Всіма тим зьвірокругом: "овнами", "тільцями", "дівами", "близнятами"? То, скажіть, хто таки цікавиться, де там наші Бик із Бараном, де наша Дівчина, де наша Чепіга? Що, занадто по сільському виходить? Ну, звиняйте, бананів нема. Не знаємо, що таке чепіга? А хто того козерога бачив? Хай астрологія не стане астрологікою, дак нехай хоч зодіАк, зодіЯком буде.