Смаковите життя

 "Втішайся нектаром, амброзіїї глитай!" Моє влюблене гасло поетові, поетове поетові гасло. Не вдається мені самому отак утішатися, то може й добре, що з мене не поет. Бо тут і народня мудрість обережнісінько так підказує: "Скільки смаку, стільки й гріху." Олімпійці (не спортовці, а богове олімпійські), було, понапиваються нектару з амброзією тай заходяться вже грішить, як не смертно, то бессмертно, по своєму. А наше життя яке? А житецьке: за тую криху мало гріху. А часом і зовсім журно: не стільки смаку, тільки більше гріху. А що-ж: без гріху та без лиха не проживеш, а на гріх не спасешся. 

І ще цікаві ми знати: з погляду нормативистого нашого мовознавства, оте "гріх-у" з двома наголосами — гріх чи не гріх?

Сьвітло просьвіти

 Називаймо вже віскі житнівкою: тоді стане ясно чого, за яким правом той трунок так хлебчуть де-які наші просьвічені сьвітлом гуманности земляки.

Широка натура

 Проти сьвята, допостовуючи, вже кортить айвівки, аґрусівки, вишнівки, грушівки, дулівки, деренівки, жерделівки, малинівки, ожинівки, полуницівки, порішнівки, слив'янки, суницівки, тернівки, чорницівки. Вже вийняв пляшку згорівки, другу — наливки й прикро дожидаю сьвята — аж по галицькому очікую.

Клямка

 Слухаю Тімів Бакліїв альбом "Starsailor". Ясно, що на пиві такого не понаписуєш. І, перебравши всі напої з улюбленої польської частувальної пісні, всмак покуштувавши того всього, від кави до горілки, не присилуєш свій уроджений артизм отаке виплодити. Знехочу повіриш, що тільки опіяти прочиняють широкі двері в таке мистецтво. Шкода, що так рано Тимко взявся за клямку від тих дверей.

Служіння питущого

 Неділею йшов до церкви й перестрів двох питущих. Скінчилася рання відправа та не звідти вони брели, хоча на виду в обох було передчування якогось чуда-дива. Як сказала одна поетка: "Хочеться чуда і трішки вина." А що п'ють оті чудодії? Мо' й вино — аби хміль. Спершу трішки вина, а далі неминуче станеться чудо: з маленького хмільної насінини скоро виросте їм сьвітове дерево — ото диво буде! 

Я, як, власне, колись і передшезгадана поетеса, й собі люблю випити. Т'але воно в мене не служіння, а так собі — невеличка гріховна втіха. А для двох молодих дядьків із питущими пуп'янками лиць, що присьвітили мені вранішньою дорогою до храму — то служіння ціложитенне. Вони вже там у високому своєму піднесенні. А я, бач, ні в тих, ні в сих — іще ні до церкви, ні до чарки.

Незакінчена вища

 Коли полохаю незнайомих людей, здебільша з обслужної царини, де працівники звикли вдавати, що знають геть усе, якимись мовно-культурними несподіванками на кшталт грані в аптеці, плоховника в каварні чи холодника в їдальні, звично закидаю: "Ви-ж осьвіту вищу маєте, хіба ні?" Ще-б пак! Її теперки мають геть усі. Дак треба підходити під ранжир — noblesse, вибачайте, oblige. А це одна продавничка спершу вкинула малокультурну гадючку, а на традиційне вже питання соромляже спустила очі додолу й одказала щиро: "Незакінчену вищу..." Та й чи не всі ми отако за подаваних обставин копаємо ногою ціложитенну незакінчену, хоч і вищу?

До розтріску на своєщину

— Чим ти робиш?

— А затичкою!

— ?

— Зате на своєщину. І до ро́зтріску. Як затичка бахне, поллється шампанське в пляшки.

Ох і жаль

 Ох і жаль мене бере за тими, хто в нас і далі "шинкує" капусту. Одно, що жаден шинкар на капусті  не запоможеться, друге, що нікому, шинкуючи, її, сизоголову, кришити-шаткувати, а третє, що нема кому в тому шинку горілкою шинкувати.

Пилося й писалося

 Розглядаю ближче кухлика-бюветника. Виявляється, пише: "Трускавець. 2014 рік", — тоді ще писалося. І пилося. А от цікаво, чи був "Трускавець. 2022 рік"? А "Трускавець. 2026 рік" буде? Бо мені ще п'ється. І пишеться. Хоч і не на кухликах. 

Щира теперішність

 От ми й навчилися жити сьогодні, дізналися, що таке справжнє вкраїнське нині й просто зараз, аж заразісінько. Західній люд віками простягається думкою в сьвітлу прийшлість, живе аж у позавтрьому. А теперішньому европейцеві-вкраїнцеві чи варт заглядатися на позватра й навіть просто завтра? Ну, як воно відкине ящуриного хвоста й заживе на всю губу просто по европейському: там тобі й узавтра, й позавтра, й усі сім діяльних п'ятниць на наступному тижні.

Східнє вміння розтягнути менть у кавуванні, курінні чи аж хашишуванні, чи, дай кому Боже, в молитві, що сидить напочіпки перед порогом просто на вулицю, закотивши очі в голову, й ні за що не дбає в господі за спиною, нам теж не приступне. Т'але вже потроху тямимо, як то буває часом добре в теплі та сьвітлі.

Ні обіцювати, ні дарувати

 Сидю, споглядаю поверх життя, ніби в келеху гискристого вина, що видихалося й аж ніби засклилося. Чи ви бували в Шампані? Будем бувать, тату! Не будете. Й ніхто не буде. Бо нема Шампані — все повипивали.

Чи не буде тоді якої свіжої гадоньки на почин нового року? Чесний черчик, він ізразу не може ні обіцювати, ні дарувати.

Заздоровний келіх

 Щоб тьменно не заснути від спиртового трунку справжности, люде безневинно бавляться  гискристим шампанським напоєм.

Космонавцький компот

 Українці орудують... ні, оперують своєю мовою, як чужоплянетяни, оце тільки щойно прибулі з широкого космосу. То ще добре, що вони тою мовою поки ще не цілком володіють. Бо як іздобудуть, то начувайся тоді!

Простягають прозірного пакунка, де щось пише: "Суміш для компоту". Може-б "на компот" — тож призначіння суміши? Е, ні — захоже мислення того не сприйма: дуже вже аналітичне. Придивилися, що воно за суміш, — аж там наша земна сушня. То чи й не написати, що воно сушня, вже й здогадно буде, що на звар насушили. Земляки вже тямлять, що в нас такий компот узваром зоветься — не поплутають.

Але цим астронавтам людиноподібність мало притаманна. Не сушили, вони сушні, не варили звару. А мо' й не пили зроду-віку — своє з пакетиків смокчуть, як прийде охота. Космонавцький такий компот.

Сьвітова вина

 Багато де в самому Київі читаю: "ВИНА СВІТУ". Це нам уже всім нотатка така. Та ми й без нотаток тямимо й завсіди пам'ятаємо, що сьвіт нам кругом завинив. І вина його сьвітова — сьвітова вина. Така сьвітова, що ніякими сьвітовими винами не заллєш.

Холодник у холоднику

 Ну, чим я винен, що ваш дорогий "холодильникъ" — то по нашому холодник? Скажете, вигадав? Коли-ж ні. А "акрошка" люба, щоб у спеку хлебтать гарячим язиком? І воно-ж холодник! Як сказала примирливо посполита подавальниця, "холодний суп" — і культурно, й обережно дуже. А той "суп" — що воно таке? Юха, юшка, сьорба, щерба, поливка, росіл, а далі горілка вівсяная, йде свашка не п'яная.

Кіннота з темнотою

 Я колись у метрі читав книжки, а тепер хіба ахвішки. Ось майнуло: "Для мам — цікаві лекції, спільнота й чай." За лекції з чаєм, звісно, спасибі, бо без чаю не всяка лекція, хоч яка цікава, в голову влізе: треба головою й слухати, й разом пити, щоб не так сухо було, суха ложка рот дере. Т'але спільнота! З мене не мама, а тато, одначе намагаюся в'явити, що вабить спільнота там, де можна обійтися простим, щирим товариством. Мені й узагалі здається, що модня тепер "спільнота" всім батькам так само потрібна, як і кіннота з темнотою. Її треба умоглядним. бездітним душам, що ніяк не помиряться на громаді, спілці чи компанії.

Непитна кава

 Чому наша ґава кавкає, а не ґавкає? Бо зна, що вона кава.

Рослинноспоживча атрибутика

 Зайшов до веґитаристської крамниці купити висівок — дуже вже добрі мають. Кругом по холодниках розмаїті ковбаси, що-правда, вдвічі дорогші за звичайні вироби. Й стоять вина — деалкоголізовані. Й теж купилопритупівельні. Хоч хмільне й рослинне, т'але споборники здорових житків його не вживають. Питаюся в продавниці: як хто зненавидів мнясиво, як осоружилося кому п'янке — нащо мати на столі безстидно дорогу й правдивішу за правду підробку? Продагуха насупила брови: каже, дуже так воно зручно, бо воно вже готове, не треба клопоту. Дак скільки-ж доведеться поклопотатися, щоб заробити на такий шедевр гіперреалізму, що так і підманює непитущого рослинника на ганебний поворот до нащих жалю гідних звичаїв!

Передкавний переклад

 Яко перекладар, я маю за складну тую тему, що її не вдається вирозуміти до перешої перерви на каву. Тому дуже прикро, коли ще перед кавуванням виникають перші претенсії. Годилося-б зректися претенсій до передкавного перекладу.

Як на око

 Виходимо з авта — й зразу до кави. А каварка тут: вітаю на око! Ще вона нас не зна, а вже вподбала, то й вітає поки як на око глянуть. Ну, тепер бодай не розчарувати!