Отака дурня

 Принагідно розшукався оце по старих добрих словниках за словом "дурня". Ви-ж усі його добре знаєте, й ніяк уже без його обійтися. Дак коли-ж нема такого! Рідкісний новотвір. Бо в нас теперки всі новотвори: подеколи від дуру интелиґенцького, трохи з ангелянської родом, а найбільше — з походження свого щирі москалі. То й тут можна зазорити, що... промосковський воно евфемізм. Хай Бог просить, однак, якщо погріхував дурно на питому нашу народню творчість. 

Хоч-би як воно було, а слово в мові нове, ще голодне. І як усі нові, не конче потрібні слова, як стій заходилося жерти супротивців. Отак іззілися дур, дурощі, дурування, дурниця, дурність, дурнота, дуранляси й навіть дурний розум. Хто де їх чуває? Хіба культурна дурість лишилася, збоку мнеться.

Отака дурня, малята.

Живовзір

 "Манекенник", "манекенниця" — були-ж такі слова, хіба ні? Тепер звуться "моделі". Він — модель, а вона — моделя. Обидві слові є в нашій мові, тож шанувальникам сексуалізації всього лексичного не треба вигдувати "модельки", бо якось зневажливо звучить, ніби "письменничка". Т'але чи не об'єктивація тут накльовується? Таки манекенник од манекена відмінний, нічого злого тут нема: бере з манекена, повертає на манекен. А от "модель", "моделя" — то хіба не річ, хіба воно стота? Не то стота, ба й людина? Питання йде від нас. Одначе йде прямісінько до ангелянської мови, де model —  і зразок, і взірець. Як уже зразком не хочеш бути, то від взірця хто відмовиться? А ще model — і натурник, натурниця. Натуральні-ж натурники ходять у нас на помості. Й уже остаточне — живовзір. "Чим ти робиш, небого?" — "А живовозором, дядьку!"

От і заводь після того, що краси на стіл не подаси. Сама краса не може багато поживати, бо такий теперки модель. Зате коло єї иньші ого як наїдаються!

Я й сам цілий вік спитуюся красою трудитися. Та маю хирляву, невеличку — яка вже там із єї жничка: скоро-но до серпа взялася — вже тобі й пучки врізала, скалічіла. Не живовзір!

Їстина

 Чи маємо ми слово "їстина"? А малося-б мати. Бо це особлива, опрічна правда.

На петрушку

 Кажуть у нас: "З дешевої риби й юха дешева." Це-б-то яка плата, така й праця. А я часом і без риби й навіть без раків такої перекладницької щерби наварю! Хоч не насипчасто, аби накипчасто. Бо звичка — що вдача. Навичка до праці. А що їстоньки, коли праця не живить? Засолим оце озерце тай виїмо щербичку, а на споді знов рибка буде. Т'але більше люблю, щоб стало на юшку, стало й на петрушку.

Emotional ignorance

 Що таке воно за emotional intelligence, можна так ніколи й не дізнати. Зате кожного конче почастують emotional ignorance: не обминуть обділяючи, а як здумаєш звильнути, то й за ворітьми здоженуть із ополоником і таки нахарчують.

Хоч сьогодні

 "Сьогодні має сенс" — яка безглузда, безголова, безтямна, незмислена фраза! Улюблений "сенс" зручно вмостився тут, не лишивши місця на глузд, зміст чи рацію. А як висьпівати її, сподіваючись од слів хоч якогось значіння? Так не зруйнована й досі рідна Картагена нашої провінційности вигнала колись простого вкраїнського парубка, як того "русскаго чѣловека" на космополітичне рандеву. Тож тепер, скільки карієри, зватиметься він чудернацьким іменем, коли кругом уже всі поробилися хвальшивими ангелянами. І знов виступати треба по вкраїнському. Звідци — "сьогодні має сенс". У тому розумінні, що ґастролювати-ж треба, щоб ззісти хоч сьогодні свого хліба в ніби щоденній пайці.

Минулися тії роки, що пироги розпірали боки

 Криху змарніло й уже на цілий сьвіт хвалиться тою свею дієтою. А навректи не боїться? Бо всі ми постуємо, то вже гріхи, а не пироги, розпірають боки.

Овоч нахрапу

 Де-котрі люде запопадливо плекають у собі й урочисто дарують сьвітові самий-но дорогоцінний овоч нахрапу. Та ще й чудуються, як хто не їсть.

Земля ззіла

 Декотрі свого хову політичні оглядачі, як виявляється, несподівано добре потраплять тобі городникувати. Однак на тому не обмежуються. Хоч обрежна прадідівська мудрість театральним шепотом і підказує: "Знай, городнику, своє городництво, а до панських справ не мішайся!" А от із мене таки справді скромний трудівник, скромний навіть овочами тої вже праці. Тому найбільше люблю опікуватися гноївкою, чи пак гнояркою, термінологічно відомою в теперішньому просьвіченому народі як "компостна купа". Так іспитуюся примножити плодючість піскуватої в нашому садовому товаристві землі. Не дивуйтеся, добрі люде, що взяв піскувату чи що напитав її на нашій чорноземній Київщині. Просто чистили озеро, та й висипали купи не компостованого піску просто на рідні чорноземи, а ділянки тії, щоб не гуляли, роздали трудящим ув управу, чи пак ув обробіток. 

То вже я роками пораюся з тими гноярками. До сугною підсипають отої нашої бідної, піскуватої землиці, щоб було. І земля проглинає сугній, масно наїдаючись, ситчаючи й обертаючись на чорний родючий ґрунт, ґрунт мойого недолугого мужикування. Земля їсть — довго жує, т'але ззідає гуть усе. Городянин землі не друг: він її, неньку, все міряється на ложі придушити, заваливши крижаними камінними подушками й перинами. Одначе й там, під чавами, цямкає й чвакає ще жива по багатьох городянах (і гродниках земля).

В останню путь

 Завітав до вкраїнської народньої їдальні й, як то в мене за звичай, гарма-дарма причепився до подавальниці з холодником, що й досі пишеться в їхніх реєстрах "акрошкою". А подавальниця й каже на теє:

— А ми оце й пробували якось так писати певний час. Та й перестали.

Зрозуміло. Люде не тямлять, що воно таке, то ще, крий, Боже, перестануть замовлять. А торгувати-ж треба!

То що, компетентно реєструєм смерть іще одного безвісного нашого слова? Жуючи проведем ув останню путь?

Простоволоситься

 Чоловік уже скинув шапку перед сьвітом (хіба де-котрий іще потрапить їсти в картузі). І зробився чоловік не вільний, а навпаки ніби вічно присутній, ніколи не відпущений. Бо відпущений насуває шапку як гідність і нарізність свою. А так "він забув, де він, перед чиїм лице пристоїть". А таки шапкується йому, простоволоситься.

Незакінчена вища

 Коли полохаю незнайомих людей, здебільша з обслужної царини, де працівники звикли вдавати, що знають геть усе, якимись мовно-культурними несподіванками на кшталт грані в аптеці, плоховника в каварні чи холодника в їдальні, звично закидаю: "Ви-ж осьвіту вищу маєте, хіба ні?" Ще-б пак! Її теперки мають геть усі. Дак треба підходити під ранжир — noblesse, вибачайте, oblige. А це одна продавничка спершу вкинула малокультурну гадючку, а на традиційне вже питання соромляже спустила очі додолу й одказала щиро: "Незакінчену вищу..." Та й чи не всі ми отако за подаваних обставин копаємо ногою ціложитенну незакінчену, хоч і вищу?

У приймах

 Як денехто з невідущого жіноцтва зневажає свого чоловіка за те, що за себе взяв, так де-які несьвідомі перекладницькі елементи нехтують своїм ремеством через теє, що прийняло, держить і годує їх.

Гроші пахнуть

 Солодким димом із рідного комина, хазяєччиним частуванням, дітвою-молошняком — гроші пахнуть, аж пахтять.

Козак, що вивернувся

 "Шлунок — центро сьвітобудови". Саме тому, хто зборов свій кендюх, той поборов не то себе самого, ба й цілий сьвіт із його будовою. Тому еліта десь у Вашингтоні в обіди бігає, а бідота сидить і натоптує шлунок. І не треба наперед смутитися, що шлунок байдуже-байдуже, та й візьме таки гору. Не той козак, що поборов, а той, що вивернувся.

Корисна несмашність

 Таємний закон дієтології, як і аскези загалом: усе смашне — некорисне, а все корисне — несмашне єсть.

Chewing the fat

 Я на тому перекладі, здається, справді всі зуби ззів. Але, крім слинки, нічого не ковтнув.

Про сьвято ІІ

 Питущому не гріх і випити в сьвято. Їдусі — не гріх і наїстися. Тільки прятати в хатах обом зась — то кожне зна, наше спільнородове кожне. Та як хто має вчеписто-нападистий (обсесивно-компульсивний) розлад, що він потужно гамує в будень, уже сьвяточного дня може, по справжньому, вчеписто й нападисто, взятися до найретельнішого, екстатичного прибирання в кімнаті.

Роби сьогодні

 "Що маєш робить, то зроби сьогодні, а що маєш ззісти, то ззіси взавтра." Овва! Оце так приказка! А нас іще й нині кортіло солодко ззісти, п'яно спити, хороше походити." Теж приказка! Й усе воно, хвалити Бога, якось урівноважується. А хороше походити — то, завважимо напровсяк, буде чепурно. Смашно поїси, було, солодко запиваючи, й ходиш ошатний. Без того не пилося й не їлося по святочному. А теперки самі хвутболки та кросівки, хвутболки та кросівки. Що маєш робить? Роби сьогодні.

Добрий заробок

 Добре нам і серік літувалося: все смашно прожили-проїли, ввесь добрий заробок.