По вченому

 А ті слова, що накопав по гнаних словниках, називатиму геологізмами. Їй-право, так по вченому звучиться! До того, не архаїзми з них: живими були закопали.

25 год без любов-и

  У "Нашої пошти" гордощами блищать гуртові очі. А як-же: "25 років доставка любові"! Так і пише на коверті, нишком гадаючи, що вона "конверт". Песик котикові коробку приніс — з любов'ю. Віримо, що так бува: довіз любови. Розсварені люде покладають надію на теє, що колись буде й у них, як у милих котика з песиком. Тільки жаль бере, що от 25 літ будували Вкраїну, а поштової пересилки досі не вибудували: так і стоїть "почтовая доставка". Що не можна ні з привозом, ні з приносом, ні з приставою, ні з приставкою, ні з доставою додому, як уперто сьвідчили колись словникарі. Любов-и нема до рідної мови: 25 год спливло — а так і не полюбилася. Геть аж і любов-і нема.

Отака дурня

 Принагідно розшукався оце по старих добрих словниках за словом "дурня". Ви-ж усі його добре знаєте, й ніяк уже без його обійтися. Дак коли-ж нема такого! Рідкісний новотвір. Бо в нас теперки всі новотвори: подеколи від дуру интелиґенцького, трохи з ангелянської родом, а найбільше — з походження свого щирі москалі. То й тут можна зазорити, що... промосковський воно евфемізм. Хай Бог просить, однак, якщо погріхував дурно на питому нашу народню творчість. 

Хоч-би як воно було, а слово в мові нове, ще голодне. І як усі нові, не конче потрібні слова, як стій заходилося жерти супротивців. Отак іззілися дур, дурощі, дурування, дурниця, дурність, дурнота, дуранляси й навіть дурний розум. Хто де їх чуває? Хіба культурна дурість лишилася, збоку мнеться.

Отака дурня, малята.

Гостра й пахуча

 Не слід забувати, сидячи за цим-о ділом, що мову ми взяли від наших просьвітителів, що за їми давно вже навіть не сьвітиться — ні в церкві, ні на могилці де. А просьвітителі самі брали те все від сучасного собі народу, не обтяженого чужомовністю, канцелярщиною й дурною вченістю.

Звісна річ, той сучасний просьвітителям народ уже давно вмер, але в Бога немає вмерлих, а самі вмерлі примудрилися таки лишити по собі живий нащад — нас і з вами, грішних.

Не маючи чавунної державности, Вкраїна мусіла ховати свою мову, як наче дулю в кишені. Чи як плящину дулівки-грушівки десь у таємній пазусі. Того вона й облітературилася, й условникувалася колись як гостра й пхуча.

Попередньо

 Слідство здебільша передує судові, тому й зветься воно попереднє (pre-trial investigation, предварительное следствіе). Не цілком зрозуміло, чого це в нас тепер унадилися казати на його "досудове". Не триває-ж воно справді до суду, до суду-віку? Ніде по безмежно "застарілих", а колись компетентних правничих словниках не знайдеш нічого досудового. Хіба "досудове замкнення" в Кримського: саме до суду, се-б-то "къ суду". А так усе попереднє, ну, хіба ще "передсудове".

Слідство — річ неприємна. Хто його любить, той слідчий зветься. До суду воно йдеться, та перед судом ведеться — попередньо.

My RP

 Пригадую, як у школі нас навчали ангелянської вимови: платівки, маґнетофонні записи. Повторювали за вчителями, хоч вони відтворювали мову кожне по своєму, бо самі, скільки хисту їхнього, йшли слідком за своїми невчителями. То була вимова, сказати-б, успадкована. І як-раз до речи в Британії тоді ще добивав свого віку традиційна вимівка — received pronunciation. Отак і виходить, що країна наша, СССР, була робіничо-селянська, школа — спеціяльна, а гутірка — королівська. То й що? Нам ані гадки.

А тепер і поготів кортить мене шляхетчини. Жаль бере тільки, що тим часом невдячні кревні наступники, анегеляни, свеї монархічної геть одцуралися. Т'але мені що до того? Я — чужиня, в мене там роду нема. Тож прикидатимуся осьвіченою чужоземщиною.

І так ото я принатурився, що й в українській намагаюся щось у спадок отримати в вигляді шляхетного виголосу. А чого-ж? Хіба ми згаяли те-ж таки ХХ століття? Хіба нічого не лишили нам славні діди, опроче надто коротких і вузьких, розхристаних і на випуст вишиванок? 

Людність і людяність

 Crime against humanity — то проти людства чи проти людяности буде? В нас іздебільша віддають як "злочин проти людяности". Либонь можна в'явити собі злочин, учинений проти людяности, як злочин проти совісти (безсовість) чи проти чести (безчестя), т'але чи випливе з людяности якась міжнародня карна кваліхвікація? Людяність — одволіклий утямок, тому кожне має про єї своє власне в'явлення. І то з права має. А crime against humanity — то, здається, такий злочин, що людству шкодить, усім людям, навіть і самому злочинникові.

Добре тим ангелянам: у них що людство, що людяність — усе humanity. Чи не пошукати й собі за таким словом? Десь по забутих, давно відкинених як правничою теорією, як і правничою практикою словниках. Ага, знайшов: "людскість"! Мо' якось у перекладі не знадобиться — треба-ж дивувати людність.

Біженці

 "Біженець", "біженка", "біженці" — жаден український словник перед Першою сьвітовою війною не подає таких слів. Для нашого, як і для литвинського народу, "біженець" — чуже слово. Мали ми перед тим тільки втікачів. Те біженство спричинила на наших землях Московщина, ще й слово накинула своє. У наших-же мовах наросток "-енец" на позначення осіб, здається, має переважно відкидний (негативний) сутінок значіння: виродженець, виселенець, збоченець, кількаженець, обложенець, переселенець, пришенець, стратенець, чорносотенець, шаленець, то-що. Словам, їх буде хоч не гурт, а все з якоюсь прийшлою бідою. Та нехай побуде це слово, бо дуже треба, бо c'est la vie.

Неологізм

 У словникові Кримського-Єфремова пише, що казати січеник на котлету — то неологізм. Сто рочків минуло — чи не заматорів?

Прітьма

 Як маєш казати позаочі, прітьма кажи. "«Прітьма» — то спотворене від народу «притьмом»?", — саме враз іздогадається котрий интелиґентний. Ні, то просто в-вічі.

Мале масштабове

 Багото чого в нас кругом усякого "масштабного". А що воно, як і назвати навіть "масштабовим", приміром, означа? Не тільки по вкраїнський, а навіть і в міжнародньому масштабі, як тепер полюбляють сказонути? "Масштаб" — чуже слово, по нашому, з німецької, воно буде "мірило, що подає відношення довжини ліній на мапі чи пляні до справжніх розмірів речи чи місця". Не знаю, як хто, а я з того виводю, що масштабова річ завсіди менша буде, бо на те вона й мірильна. То виходить масштабове — мале? А чогось ніби так учувається в народньому вжитку, що на велике важать.

Апартаменти й кавалірки

 У "Словникові чужомовних слів" 1932 року пише, що "Апартамент — розкішне помешкання з кількох кімнат". Розкішне визначення! Зразу знати, що з мене кавалір старого гарту, бо, й оженившись, я тільки заглядався на об'яви про найняття "апартаментів", але ніколи й не думав іти й те "розкішне помешкання" хоч подивитися. "То про багатирів!", — мрійливо гадав собі я, минаючи десь-колись у Криму потужного щита з спокусливою об'явою, саме коли "вечір мрійно обіймав синє небо, все обертаючи на неясність і мріння". А оце днями мене просьвітили сьогочасними вогнями. Виявляється, теперішній апартамент — то колишня kawalerka чи кавалірка в розумінні парубоцької кватирі: кухня-вітальня й купільня-вбиральня-спочивальня (чи пак ванькирчик). А обслуга — спільно-загальна. Одна на ввесь апарт-отель.

Чи не "відпруга"

 Напруга вкраїнцям надто добре відома: напруго напружаться — тільки кивни. А от антоніма до цього по порядних словниках ніде нема, навіть релаксація нам чужа. Тим часом психологи дуже радять проти війни... розслаблятися. Ізюмов подає "розслаблення", т'але чи не слутавість має на увазі? То що, послухати Караванського ради, відпружитися й супроти напруги відпругу поставити? Чи навіть спільжитися? Чи з "розмагати" зробити "розмогтися". Знаю, що позичену "розслабеність" ніхто не збирається на Москву віддавати. Т'але з кожним словом більшає зацікавлення, бере цікавість.

Квестійонар

 На запитальник Кримський із Єфремовим лексикографують іще чудне слово "квестіонар". І в Голоскевеча воно вигулькує. А то-ж сто років тому було! В'являєте, з якої далекої дороги вертають до нас і без того чужі, колись без московського (чи вашингтонського) показу запозичені слова?! Не, знаю, чи почну вживати намісць "запитальника", а хвалитися буду. А що-ж: і ми не в тім'я биті — маєм і собі хранцузький іще questionnaire.

Гроші на прокат

 Гадаєте цей вираз оце заледве вигадав якийсь зірко-перекладник, щоб потішити вічносьмішною мішанкою шановну публіку? А от і не вгадали! Це з українського офф-лайнового (та не лайнового) словника позаминулого століття. Означає "гроші на ріст" чи, вибачайте за нашу фразеольоґію, навіть "на проценти". От тобі  й маєш! А як маєш, то мусиш уже й уживать.

Народня правда

 Дешева рибка — погана юшка. Нема чого доточити до цієї зглибока народньої правди. Хіба що теперки треба через кому: "Дешева рибка, погана юшка." Як у Грінченковім словникові: вчена констатація. Й іще додати, що дешевій рибці в середовищі поганої щерби доводиться, намість пливання, тяжко хлюпостатися. То й що, що варена? Смаку-ж годі добирати. Поганою юшкою сил не поправиш, а хлебтати тра. І хай дешева риба хоч хвостом помага. Як стало на юшку, то стане й на петрушку: поживи не буде, а столові окраса. А як засолим оце наше озерце, то ви їжте щербичку, а на споді рибка буде дешева, т'але на споді тільки.

Своєчасність

 Наше суспільство своєчасно зробило вибір на користь цифри. От і нічого не буде, а цифра буде. Як-що тільки цифра не, як пояснює Грінченків словник, "Особого рода вензеля на брюкахъ или верхней одеждѣ из нашитыхъ снурковъ."

Ромен

 Оце був у Ромні. Він і досі Ромни. Хоча ще року Божого 1929 Голоскевичів Словник писав українцям: "Ромен, -мна, -мнові, -мном, в -мні (м.) (а не Ромни); роменський". Сливе століття вже перейшло. Т'але там, де мав бути самий Ромен, і далі Ромни.

Того-ж таки 1929 заарештовано Голоскевича. Добігло кінця його словникарство. А скоро й саме життя йому вкінчилося. Тим часом воно собі Ромни.

А в Київі вже постала "вулиця Григорія Голоскевича". Попередня назва — Проєктна 13042. Завважте, Проєктна, а не проєкту. Вулиця має бути яка, а не чого чи кого. Багацько назв отак-о помінялося. Та Ромни й досі собі Ромни.

Просімо в Бога християнської кончини живоття нашого. Не такої, як у Голоскевича, коли прийде й по нас пора. Хоч був він чесного роду попович, скінчив духовну семинарію. Що-ж, навіть і по Голоскевичеві — таки Ромни. А після нас?

Потерпілі й зацілілі

 Запекло точиться борня за ніби невироблену вкраїнську термінологію, й ось у якому настрої: є усні переклади, а ті, що пишуться, як назвати? Ну, "письменные"? Ага, катай "письмові"! Ще й підручника, диви, напиши. Тут виявляється, що по старих словниках були понаписували аж дві слові: "писаний" і "листовний". Ні, це не годиться, не той дух, не калькувальний! У крайньому разі, як притиснуть за московлення, щось вигадає наша творча интелиґенція. Та вже-ж не колишнє, а новочасне.

От у краї нашім кругом біда, багацько люду потерпіло. Потерпіло таки, а не "пострадало-постраждало". "Пострадавшого", колись доводили, через теє треба віддавати як "потерпілого", ще й "потерпільця". Тю, а "потерпевшего"? Хм, то залежно від чого. Як од когось, то буде "скривджений", як од чогось — вшкоджений. Ясно?

Де-ж пак! На тій самій конхверенції, присьвяченій оцій темі, почуєте за "постраждалого", "вцілілого" (хоч у нас "уцѣлѣть" — то "заціліти") й навіть дієприкметникового "пережившого" (бо survivor). Аби не "потерпілець". Хоч survivor — таки іменник чи речівник.

Присьвітитель

 Слухаю коротесеньких лекцій з литвинської мови, мало вже потрібних, але дуже цікавих мені, що їх пропонує охочій увазі шановний пан Вінцук Вячорка й, звісно, бере мене жаль. Одно, що його самотній голос — надсадний крикунів крик у німій пустелі. Литвинська мова, сказати-б, часує й конає, бідна, в ніжних обіймах дбалого, тямущого свого мовознавця й мови знавця. А друге, що з мене міг-би, т'але не вийшов український Вячорка. Як і він, я з малечку призбирую старі словнички й книжечки, студіюю їх. Однак із його просьвітитель, а з мене — присьвітитель.