Спосіб неробства

 Оскільки цею писаниною, я ще ніколи не заробив ні копійки, то для мене вона — безперечний спосіб неробства.

Осудовище

 Колись українці спокійнісінько жили собі, робували, не маючи й слова такого — "скандал". Обходилися, тим що мали: згіршення, бешкет, осудовище. Тай іще гурт слів: кожне зо вдумливим одтінком значіння. А теперки без того "скандалу" буде тобі тільки пшик медійний. Навіть статечним речникам чіпляють щось "скандальне" ніби бляшанку на хвоста. Потім іще на того хвоста й наступлять, щоб далі вистрибнуло, гучніше задеренчало.

Вся країна дізнається про черговий "скандал" тільки тому, що дві порожні бочці гуло й гримало наскакуючи одна на одну голими, як то в них, бочок за звичай, грудьми, — аж півтретя години гуло. І тільки на прикінці другої години того безсоромного гуку й ненастанного бочкової гуркотнечі й стався той солодкий "скандал". Та кому-ж стане життя дотривати-досидіти? Життя-ж своє, не куповане, й, здається, навіть не крадене.

Ледащому всюди зле

 "Яке ж воно кончене!", — зручно й зґрабно раз у раз повторює вкраїнський Интернет. Без лапок і курсивів повторює. Він, Интернет, узагалі полюбляє повторяти: за самим собою, а більше за кимось іще за себе дотепнішим. Тут, що-правда, дуже до речи оте погірдливе, суто наше "воно". Т'але, стривайте: а яке воно, що воно — оте "кончене" з задерикувато впертим наголосом на історично незміннім "о" в слові "конецъ", яке-ж воно справді буде по нашому? Тут ізразу вчувається скінченість, кінченість і докінченість. Одначе мається на увазі "конченный человѣкъ", се-б-то пропаща людина. Та як скажеш суто по вкраїнському, то вже вчувається якась людяність, ледві що не спочуття. А в москвомовній відміні — так ніби те "кончене" що сила, що мога вигрібається з кінцевої чорної ями, а йому лопатою просто в вид так із усього маху, що й векнути не векнув. Дуже вже пасує до наміру й настрою емоційного нашого неинтелиґента.

Земля без ґрунту

 Любить писати з русизмами — за говірну-ж мову й балачки нама. Слова-москалі, що приплентали на вічну невтяжливу службу в инвалідній дружині десь на краю свого широкого сьвіту, обмеженого великою мовою. Т'але-ж мова — то не самі слова. Тому пише ще фразами; кожна — як легка лопата неплодющого піскуну чи супіску, землі без ґрунту, грунту без землі. 

Минулися тії роки, що пироги розпірали боки

 Криху змарніло й уже на цілий сьвіт хвалиться тою свею дієтою. А навректи не боїться? Бо всі ми постуємо, то вже гріхи, а не пироги, розпірають боки.

Щезла неповторність

 Часом гортаю власні дописи й сам на себе заздрю: зникла неповторність.

Перед виходом

 Бачу, ненька Вкраїна мене не читає геть. Знаю, набрид, от рідній неньці набрид. Так старий актор, готуючись умільйонове вийти на кін, виробляє всякі міни на засмоктаному лиці, щоб було що показати вибагливій публіці. А тут українська публіка, то хоч дулю на виду зібгни — лишиться критично незворушна.

Мудерно-кодовано

 Гарма-дарма виробив слово "часовість": ніби треба до хвилозопиї. Що таке й не дочасне, й не тим-часове. Нам часове, одно слово. Й оце сидю думу думаю: а чи не приховує часовість у собі ще й якусь Չ-совість, мудерно кодовану?

Написано

 Часом перечитую власні, за дозволом мовити, твори й дивуюся: як-же воно тоді таке ловко написалося, чого зараз не пишеться, де воно в мені єсть, заховалося? Ніби не я написав, а, як сказали-б наші сьогочасні письменники, написано мною. От вами, скажіть, колись щось писало? Чи ви самі пишете?

Такі наші жарти

 Пише мені: can u see me? Так, брешу, бачу. Бо бачу не його, а лиш його писане. Й додаю по нашому-ж таки: "треба писати you". І в дужках: (це такий жарт).

Зірки серед зірок

 Зореліт летить, ясно, до зірок. І в йому, ясно, зірки. В зорелеті, ясно, мало місць. Бо летіти далеко — аж до зір. І крізь терня космічне. То ще добре, що можна виходити в чистий космос і навіть повертатися назад до зорелета. Щільно причиняючи й міцно замикаючи за собою люку з лядою. 

Велика пиша

 Вона пишається, що причетна до врочистого, він урочисто пишається, що вона зробилася така пишновелична. Вони пишаються влад, як дві пишні рожі рясноцьвітні. Й іще ціле трояндове поле красіє, пишається, пахне й шелестить одбивком близької пишноти. Так здіймається під небеса велика пиша.

Галич

 Не знати, чим можна теперки привернути пристойну й заслужену увагу — що справді має дастатню вагу? Тому увагу доводиться просто прилюдно красти просто з пазух, щедро роздаючи лящі нерадим заґавленим потерпільцям. А галич усе літа тим часом і збирається в де-далі, то все тісніші зграї.

Сторіз

 Наші stories — то сторіз. Історійок нашинковано й нас накраяно стокротно.

Лихий сховок, то й доброго спокусить

 А от я з удячністю приймаю милостину уваги: оті три любоньки, оті два любчики під дописиком, ні до чого не придатним, опріч того, щоб крадькома вхопити й нишком заховати гискру чийогось не такого дорогоцінного часу, що загадався, покинув бігти й необачно поклався на спочивок.

Ховаючи діри й лати

 "Гострий спис ламає тиляги і пробива вояцькі дужі груди". Т'але як "приховати лайки", то можна далі виступати поважно й упевнено, а на позір буде ні за що зганить. От звідкіля ви знаєте, скільком я, такий промовистий і мудрий, тяжко полюбився був?

Та ніколи не ховатиму любчиків своїх і любок. Хіба їх може бути багацько? Любови не буває не занадто багато, а багато-много не буває її. А от лайку приховую, бо то зламання духовного закону, й, де змога, треба не дати розколині.

Зірчанка

 Зірчанка то така хороба, що дає й невинний клопіт, і таємну втіху, й приємну хибкість. От, бачу, й іще один знайомець несодівано затруївся. Оцей мене найпаче здивував, бо має вже захоплення не розминатися з чаркою. А там-же все є: й невинний клопіт, і таємна втіха, й приємна хибкість.

В якості дурепи

 Соціяльні мережі зручні своєю демократичною змогою безболізно задмухати людину, як лямпаду, з безграмотним, але внутрішньо переконливим поясненням, що "набридла в якості дурепи".

Лайвз

 Дивляться рілз і роблять сторіз. І з того виходять лайвз.

Як слід розв'язатися

 Chat запрошує "поспілкуватись". Питаю собі, до якої спілки чи й спілок поприставати доведеться, з chat'ом заходячи. А він зразу зачинає про своє балакать. Ич, який дотепний! Ні, ботику-братіку, як той казав, перш ніж спілкуватися, зв'язуватися, треба як слід розв'язатися.