Перед виходом

 Бачу, ненька Вкраїна мене не читає геть. Знаю, набрид, от рідній неньці набрид. Так старий актор, готуючись умільйонове вийти на кін, виробляє всякі міни на засмоктаному лиці, щоб було що показати вибагливій публіці. А тут українська публіка, то хоч дулю на виду зібгни — лишиться критично незворушна.

Неактуальні

 Неактуальні письменники й мисленики терпляче дожидають своєї смерти, щоб хоч якось актуалізуватися.

Urbi et Orbi

 Щоб крикнути в вухо Римові й сьвітові вже не треба, важачи кволим міським життям, видиратися на підступні крівлі. Вдома на дивані скликаєш свій власний диван, де ти й халіф, і везір і решта можновладців. І грізно кричиш на сьвіт і Рим, поки не захрипнеш і не заточишся. Чують, так і знай! Тільки вдають, що не чують. А ти вдавай, що послухали: "Іде султан, покинувши в дивані башів і визірів широкомовних".

Зірки серед зірок

 Зореліт летить, ясно, до зірок. І в йому, ясно, зірки. В зорелеті, ясно, мало місць. Бо летіти далеко — аж до зір. І крізь терня космічне. То ще добре, що можна виходити в чистий космос і навіть повертатися назад до зорелета. Щільно причиняючи й міцно замикаючи за собою люку з лядою. 

Іменини слова

 Субота, 18 квітня. В громадському місці, на громадському заході публічно відродив слово "здоровлеохорона". Спало лицарським сном щось із 90 років. Ще треба якось будити сусіднє — "здоровлеохоронний".

Галич

 Не знати, чим можна теперки привернути пристойну й заслужену увагу — що справді має дастатню вагу? Тому увагу доводиться просто прилюдно красти просто з пазух, щедро роздаючи лящі нерадим заґавленим потерпільцям. А галич усе літа тим часом і збирається в де-далі, то все тісніші зграї.

В мішках у натовпі

 Натовпилося перекладчиків — аж земля віртуально гуде. Працедавча й сприймуща публіка очицями луп, луп, але чує лиш ніженьками туп, туп. Бо за курявою ціле військо вистрибує в наступ у мішках: зірко за зірком. Як вони ходять, як вони бігають — хто дізна? Що собі тямлять, що собі думають — хто спита?

Як Зірко в ярмарку

 Пропав він, як Зірко в ярмарку: ніби й ярмарок, і він-же Зірко, а таки пропав. Покупники (й покупниці) питаються: то ваш буде такий зірко? а почім? що за його? А він уже пропав... як сірко.

Без уваги

 Чудовий зачин до сьогочасних зборів: "Не прошу уваги, та коли-ж слід."

Золоті блищики

 Слово "зірка" давненько, як заслужило вже в нас на спільний рід. Бо зірок маєм багацько вселяких. Є жіноцтво й чоловіцтво, дівчурі й мамчурі. От і колеґа скромний гордо мені замельдував, що перестрів був молодявого, опасистого зірку. Вірю: зірчиться зоряно, зиркає-зіркує й увесь осяйно висяває п'ятикутніми золотими блищиками.

Оселедцевий папір

 Валер'ян Поліщук у невеличкій передмові "Про мої ранні афоризми" згадує: "Друковано ці афоризми... коли газета здобувала оселедцевий папір для тритисячного свого тиражу, що його майже цілком розліплювано по парканах, коли по сірих горбках паперової маси спотикались, западали й вискакували бідні, побиті літери, але такі міцні повстанчою силою..." От про мої пізні афоризми такого не скажеш, їй-право, не скажеш. Не настарчено на них досі навіть оселедцевого цупкого паперу. Міцний був той папір, що так тривко ліпився на ділини. Й не настарчено накладу в три тисячі оселедцевих. А читача набігало багато більше, бо-ж на баркані ліпиться. Літер, що-правда, ні за що зганить. Без гальма. А повстанча сила? Як і є, то дуже вже підпільне те повстання.

Без проступу

 Слід уважно думати й старанно занотовувати подумняне. Тоді воно не втече, а ляже посеред дороги й проступку нікому не дасть.  

В "Инстаґрамі"

 В "Инстаґрамі" його нема. Має-ж десь і його не бути.

Ворушиться, й усом моргає, очима поводить

 Треба зрозуміти, що денекого просто люблять, бо денехто так мило, по немовлячому, ворушиться в мереживі соцмереж, що купа людей зворушується. Тільки зірки ненависти притягають більше. А нам, тим, що здаються нелюбі, лишається тільки приказка: "Ворушіться ще, жили, поки живі."

Тонкий хист

 Ото поначитуюся звитязьких стельмахових віршів і нехотя думаю: "От-же простий ремісник, а пише й пише. Чи-ж не потраплю й собі пообписуватися з моєю вищою осьвітою, що зветься не по нашому "філологічна"? Чи згадаю Гулака з Артемовським (бо культурний із мене чоловік): "От брат його чванько слабкий уже на се: що начеркав, то так в дрюкарню і несе." А дзуськи! Як стій опановуюся й уже вговтуюся. На хист тонко.

На зуби

 Бувають і гадки глевкі. Та вони всім любляться саме тому, що на зуби легкі — на розумові зуби.

Поборення

 Гаркаві люде, проти мовлян простих, бренять, як здається, впевненіше, доконаніше. Багато хто з них обирає життя, пов'язане з відозвами, заявами й об'явами. Тут у самому виголосі лунає поборення: як не власної малесенької ґанчи, то чужого величезного упередження.

Ширення

 Дуже багато людей нестямно пише, геть писати не вміючи. Це вже не графо-, а просто манія. Слова не торкаються справжнього паперу, а легко вистрілюють копієчками в білий сьвіт. Я волаю, а, отже, я живу. І моє волання навіки замерзає в ґалактиці, як молошний видих цілою туманністю.

Це одні люде. А другі люде те ширять, захоплюючись писаною незґрабнісю, що їм самим неприступна. То як сірника здійняти над натовпом намісць смолоскипа. Чи всі бачили, як димонько пішов? Це тому, що він пішов уже. Т'але ходив, а передніше ще й сполох був. Пишім собі далі просто в розшир.

Щоб без сумніву

 Добре бути леґендарним, але так щоб без сумніву, був чи не був. Бо майже про всіх леґендарних пише, що "наче-б-то". А леґендою бути зовсім не треба: бо ту байку всяка людинка минуща чим ісхоче, тим і поначиня, мов порося кашею.

Мильний звичай

 Наш сьвятий дідівський звичай виявляється помилешний: у нас, бач, заведено, не хвалити люде, щоб вони, як той пісенний хміль, зиму зимували, та й не розвивалися. Насправді-ж, найпевніший спосіб затамувати розвій — нахвалювання: "Нахвалили його, а тепер він і несеться високо!" Несеться високо, не цьохавши, не чалапавши. То вже треба їх таких вихваляти, ґречні мої земляки!

Що-правда, поки ви неймовірно тріпаєте головами, воно само вже себе повихвалювало й, собі повіривши, втридорога продало.