Курена молодиця

 Дуже гарна, скажу більше, смашна на вигляд молодиця ненастанно пропонує в "Фейсбуці" таки курену, а не копчену, як вона гадає, рибу. Вірмо, що рибця таки й справді добренька. А от чи сама молодичка сласна? Бо чи рибою вона дхне, а чи тільки трохи піддимлена?

Для-для-для

 У метрі чую невідомо чию оплачену об'яву, що пропонує "місце для" чогось. І тут-же, підступно впіймавши мене на гарячому вчинкові читання ескалаторних ахвішок, книгарня з безглуздим, хоч і сенсорним, назвиськом "Сенс", глузливо запевняє, що "такому читачу треба братися за книжку". Даруй, книгарне! Як такому вже читач-еві братися, то не за книжку, а до єї. Бо ще справді візьметься за книжку тай закине в залю. А місця на закинені книжки в залі не передбачинено — то вже напевно.

Галич

 Не знати, чим можна теперки привернути пристойну й заслужену увагу — що справді має дастатню вагу? Тому увагу доводиться просто прилюдно красти просто з пазух, щедро роздаючи лящі нерадим заґавленим потерпільцям. А галич усе літа тим часом і збирається в де-далі, то все тісніші зграї.

Як Зірко в ярмарку

 Пропав він, як Зірко в ярмарку: ніби й ярмарок, і він-же Зірко, а таки пропав. Покупники (й покупниці) питаються: то ваш буде такий зірко? а почім? що за його? А він уже пропав... як сірко.

Зірчанка

 Зірчанка то така хороба, що дає й невинний клопіт, і таємну втіху, й приємну хибкість. От, бачу, й іще один знайомець несодівано затруївся. Оцей мене найпаче здивував, бо має вже захоплення не розминатися з чаркою. А там-же все є: й невинний клопіт, і таємна втіха, й приємна хибкість.

Золоті блищики

 Слово "зірка" давненько, як заслужило вже в нас на спільний рід. Бо зірок маєм багацько вселяких. Є жіноцтво й чоловіцтво, дівчурі й мамчурі. От і колеґа скромний гордо мені замельдував, що перестрів був молодявого, опасистого зірку. Вірю: зірчиться зоряно, зиркає-зіркує й увесь осяйно висяває п'ятикутніми золотими блищиками.

Оселедцевий папір

 Валер'ян Поліщук у невеличкій передмові "Про мої ранні афоризми" згадує: "Друковано ці афоризми... коли газета здобувала оселедцевий папір для тритисячного свого тиражу, що його майже цілком розліплювано по парканах, коли по сірих горбках паперової маси спотикались, западали й вискакували бідні, побиті літери, але такі міцні повстанчою силою..." От про мої пізні афоризми такого не скажеш, їй-право, не скажеш. Не настарчено на них досі навіть оселедцевого цупкого паперу. Міцний був той папір, що так тривко ліпився на ділини. Й не настарчено накладу в три тисячі оселедцевих. А читача набігало багато більше, бо-ж на баркані ліпиться. Літер, що-правда, ні за що зганить. Без гальма. А повстанча сила? Як і є, то дуже вже підпільне те повстання.

Як хто потрапить

 Принаймні нашою мовою, слава тобі Господи, можна вже писати, що заманеться. Однаково ніхто нічого не чита, навіть і презентованих, на всю людність розреклямованих книжок — беруть до рук, хвалять, а не вчитують. І пожитку не матимеш — хіба подадуть, що там лучилось. То чого-ж і не похимерити, не повитребенькувати? Саме час і нагода. Як хто потрапить...

Не в-крайнє

 Мені все пропонують витончені чоловічі парфуми. Купити, а не за так. А я все силкуюся пригадати, хто й коли до мене в-станнє принюхувався? Тільки так в-останєє, а не в-крайнє по теперішньму.

Як контекст контекстові

 Мало що мене так кортить, як одовісти контекстовій реклямі на її приступи й підступи, й завести колот чи хоч просто, интелиґентно плюнути межи очі: та не можу я, дурна, купити всіх твоїх рукавичок, хоч вони й іздешевіла пара; не влізу я в твої гладенькі вороні шкуратянки, не стопчу твоїх білих пухнастих капців на арктичну київську зиму! Одна розрада: реклямодавець платить працюкам за тую славу, а я йому до кешені нічогісінько не несу. Безгучна приголомшлива відповідь — як контекст контекстові.

Зірчаста галактика

 Сьвіт українського перекладництва — то зірчата галактика, чумацький шлях прямісінько до слави, тільки так поволеньки. В своїй галактиці всі перекладчики — зіркові. Що-правда де-які з-поміж зірок сяють геть невидимо — т'але-ж сіяють! Розпитайте кожну зірочку окремо, й вона вам соромляже повідає свою казку. Чи байку, чи причту, чи хоч анекдоту. Одно слово, щось розкаже, бо все-ж вона не мовчить. Що-до решти зірці мало що відомо на певність: сьвітло доходить надто довго й, унаслідок того, доходить не до всіх. А то й ні до кого.

Не всіх можна розгледіти на просте око, не всіх — навіть і на око непросте. Багато кому з блищаків доводиться скупчуватися в молошні туманності, щоб гуртом переконливіше присьвітити. Та лічозори мусять знати кожне на ім'я.

Сам я, здається, зблизкую вряди-годи: як комусь треба залюлювати.

Комплекс меншовартости

 Комплекс меншовартости з дитячим майданчиком, перукарнею, спортовою залею, крамницею й навіть лазнею. Меншої вартости ніде не напитаєте.

Зорянка

 Зорянка — то, суттю своєю, суто дитяча недуга. Т'але тепер недугують на неї здебільша дорослі люде. Либонь це тому, що вже кілька поколінь батьків одверто нехтують лікарські поради своєчасно зробити дитині щеплення від тяжкої хороби. Мало віри тепер тій вакцинації. З другого боку, вірять батьки, що їхнє одне-єдине й без тяжкої вакцини обмине та пошесть. Та ба!

Занедужування звичайно починається від легкої зірчастої висипки, самому слабому не помітної, а тільки околові. Зате сверблячка тільки самому свербить. І ніхто сторонній не розуміє, чого-б то, з якого, як той мовляв, переляку. Та переляку й справді нема: свербіж тягне за собою приємне, безболізне розчухування, а воно швидесенько викликає звикання. Й усі ознаки й вияви отак навиворіт. Слабує людина, а до блювоти нудить от того, не її, а товариство. Собі — запаморока, а людям — млості. 

Одно слово, тяжка неміч і дуже підступна. Здавалося-б, ну що ти таке пережив чи ззів, щоб отак мучитися? Ні досьвіду, ні зананнів, та й хисту не було. То-б-то, кажу, й не нажився ще на цьому дурному сьвіті. А от учепилася, де не взялася, клята зорянка.

Купа гучности

 Якась незнайомка просто на ахвішці в метрі притулилася до незбагненого гасла "Додай гучності своєму мейку!" Навіть якщо без видимих підстав припустити, що пропонується якомусь мейк-ові додати гучност-и, проясніння й просіяння думки буде тільки граматичне. Дуже сумніюваюся, що молодичка на ахвішці, щось відає про тую рахубу докладніше, ніж розмір належного гонорару за зореносну сьвітлину. І що таке оте Jerry Heil — він, вона, воно? Вони? Знати якусь сумнівну бутелькову косметику, ніби з самого Нью-Йорку, звідки либонь, із наймення й написання судячи, будуть і Jerry Heil. То чи не переклад слова volume манячить у тім дивнім гаслі? А отой make — якої ще йому гучности, хоч-би що воно такеє було?

Там іще багацько всяких окремих ангелянських слів. Мусиш їдзити метром, то вже маєш і малостравну поживу для гірких своїх роздумів. Гадаєш: я оце сидю, як дурний, а хтось спритний уже, бач, заробив на тій глухій гучності й порожньому своєму volume'і.

Пили, що хоч

 Їдемо — аж гульк велетенський щит, дядько з робочою бензопилкою: "Пили, що хочеш!" Лишенько! Хоч-би не було чергового Texas Chainsaw Massacre! Стривайте, тут вам не Гамерика — в нас закон! Пили, що хоч, пили, що хотіли, а тепер із пилкою пішли, п'янючі, гулять?

Що таке крипта?

 "Тобі сказали, що крипта — це скам? Сам перевір, а не вір чуткам!", — весело віршує тут їден ентузіястий. Звісно, що неправда тому! Я гаразд знаю, що таке крипта: це таке приміщення, глибка під церквою, що "стоятиме тоді, коли мої кістки потліють і ім'я погине." А що таке той "скам"— не знаю й не хочу знати, ще поки мої кістки вбрані плоттю й означає щось звучання мого імени.

Чи хтось таке казав?

 УКРАЇНА — ВАУ, БО — ТИ ВАУ. Чи хтось тобі це казав?", — допитується метрова рекляма. Зараз, тільки потилицю почухаю. Ні, ніхто не говорив, по правді кажучи. Раз, по нашому його треба зразу на "вав" переробити. "Нас не має збивати прийняте в прахтичному (ортографічному) письмі позначення ў (у нескладового) через в" — то вже вас, вельмишановне реклямодавство, трохи в моїй редкації навчає подавати мовознавець Наконечний. То-б-то ваше улюблене [vow], коли вже [wow] сказати не вмієте, буде наше [ваў]. А друге, що воно за "вав", як брати, шануючи слухи ваші, той, семантично? Я в цім слові вчуваю чи то завивання, чи то скавучання. Чи вава в дитяти й воно від того вавкає. Чи птах журливо так хававкає, прикликаючи чергову біду. В цьому розумінні сам вам скажу, щоб ви знали й тямили: ані я не "вав", ані Вкраїна моя не "вав". Навіть і не вавкайте тут!

Енер... той

 Рекляма подвійного, активного серця: "Не стресуй. Енергуй. Дій". І так спокійно-спокійно, навіть без знаку оклику. І комусь-же неструсованому, енерґованому, дійовому за такий вигад іще й купу грошей насипали в шапку. То вже дослухаймося до його, багатого: енер... той, поки не звик, пробачте.

Серце-кіно

 Учора  йшов Хрещатиком і звернулася якась уже не першої молодости пані зо жмутком барвистих метеликів у пучках, де пише: "Приходь дивитися надихаюче і торкаюче серце кіно". Он як — либонь сценаристі й писали. Я, звісно, радо присікався тут таки до активних дієприкметників. Зразу кинулася навперейми якась молодша менеджерка: "Це не до єї питання!" Тю, а до кого? Бо найбільше кортить мене дізнатися, кого чи що й за що торкає оте "торкаюче"? Болюче воно, летюче — ваше "серце-кіно"?

Наш рідний юриста

 Забігаючи до метра, вхопив оком із циклопічного напису з приходу: "...ЮРИСТА — дзвонити всім!" От! А я, натрутливий, усе ганю метрову мову! А вона, глянь, яке слово наше потрібне відродила — "юриста". Дуже потрібне слово, доконечно! А хворма-ж яка: вже не треба казати "юристи та юристки" — "юриста", одна сатана! "Справжній юриста — метка, викрутна й вигадлива голова." Тепер уже й справді "дзвонити всім".