І краде

 Голод і бреше, і краде. Бреше, що здолає робити; краде чужу роботу.

Хрущ-попович

 Чи може чоловік, склавши науковий атеїзм з найвищою оцінкою, то-б-то забивши доземний поклін перед престольцем облудної науки, й далі заховувати в собі волю совісти? Пригадую, що з дуру зізнався на іспиті, що читав Євангелію. Не то Зелену, Антоничеву, ба й новозаповітню. Чи малося, та не давалося й не довелося сказати, що вона мене не переконала? Ще поки. А по іспитові — все, кінець, пізно? І лишаєшся знов, як Антонич: і поповичем, і хрущем.

Такі наші жарти

 Пише мені: can u see me? Так, брешу, бачу. Бо бачу не його, а лиш його писане. Й додаю по нашому-ж таки: "треба писати you". І в дужках: (це такий жарт).

Calamity Jane

 Вже на схилку власне дикої доби на гамерицькому заході (Wild West) з'явилося чималенко непевних підробників учорашньої дикопільської "старовини". Межи ними й Calamity Jane (Лиховісна Ївга). Поки жила, знали її люде за брехунку-вигадницю, блудяжку-бурлачку й саможертовну пропійницю — й тому цуралися. Та вже коли пані переставилися, гідно запиваючись, склали їй належний посмертний пошанівок. Убрали в шкуряні степові штані й куцину з торочечками, поклали в пристойну труну з кременевим козацьким мушкетом ізбоку й виставили на показ і прощання. І всі журилися й навіть плакали. Бо кожне хоче прожити таке геройське життя, та мало хто насьмілюється. 

Женище мій, насьмішку мій

 Щира гадка насправжки полюбиться їдному чи двом. А там іще й завидки обронять. За дурощами-ж ходять тлумиша, вдаючи гнобителів, гонителів, глузіїв, і нишком, потайки, самі дуріючи.

Відсутня й нечинна борня

 Люде творяться й народжуються, щоб ізмагатися між собою, а не з Богом. З Богом було дано на спробунок лиш раз — Яковові. Навіть ті, хто вважав Бога за неприсутнього й недіющого, знемагали в відсутній і нечинній борні. Питання до розв'язку було тільки питання чести: чи визнати поразку чи прикидатися далі.

Заразісінька негайність

 Сьогочасність мало що має сказати й іще менше може з'ясувати. Бо не відає, що далі буде, що нам мається, — так не зна, що не сміє вже й брехати. Сьогочасність обернулася заразісінькою негайністю.

Як в'юн у руках

 От скільки можна себе дурити? Стільки, скільки село, чи й далі... за околицю? А от поки не прийде в гості сама правда... з замашною косою. Та й тоді ще де-хто так живо почне звиватися й викручуватися.

До лиця ІІ

 Дядько перестав закрашувати сивину рудизною й ізнов ізробився схожий на дядька: сиве пасує до бляклих очей і пругів, що розповідають пристойну неправду про статечно прожитий вік.

Палю, та не курю

 Платна лікарка, хоч сама немолода, по новому питається в мене своєю вкраїнською, чи я "не палю". Палю, кажу, грішний, потрошку всяке сьміття садове, хоч воно й не вільно. Зате не курю й не курив ніколи. Воно, знов кажу, досадно стає, як цілий вік живеш здоровісіньким життям, а всі перепитують, чи не куриш, чи не п'єш і про всяке таке иньше гріховне. А хіба не видно? Хіба на козаку немає знаку? Либонь нема, на виду нічого не написано. Ні, написано, т'але не читайте: брехня то все.

Не речовіли

 Те, що рукописи не горять — то горда письменницька неправда. А от комп'ютерописи чи елетронописи не горять і справді. Бо вони ніколи й не речовіли.

Натура

 Вона щиро любить, але дуже не вміє брехати.

Що таке крипта?

 "Тобі сказали, що крипта — це скам? Сам перевір, а не вір чуткам!", — весело віршує тут їден ентузіястий. Звісно, що неправда тому! Я гаразд знаю, що таке крипта: це таке приміщення, глибка під церквою, що "стоятиме тоді, коли мої кістки потліють і ім'я погине." А що таке той "скам"— не знаю й не хочу знати, ще поки мої кістки вбрані плоттю й означає щось звучання мого імени.

За Ґебельсом

 Брехні годилося-б тулитися до правди близько-близенько — як до сестри рідної. Як у тій причті про колодязь: украла вбрання близнючка — та й вже. Коли-ж ні: приходить чужа, навіжена, непогамовна — суто за Ґебельсом, тільки його й зна.

Клин клином вибивають

 Побивати московську (та хоч і лядську чи ще якусь сьвітову брехню) нашою гнучкою, хвисткою, як малахай, козацькою неправдою — то не моя змажка. Клин клином виганяють, але то не мій клинець. Клиння собі клинням, і нехай собі виганяють, а не хочу я посідати місця чужої клинцюватої олжі.

Рослинноспоживча атрибутика

 Зайшов до веґитаристської крамниці купити висівок — дуже вже добрі мають. Кругом по холодниках розмаїті ковбаси, що-правда, вдвічі дорогші за звичайні вироби. Й стоять вина — деалкоголізовані. Й теж купилопритупівельні. Хоч хмільне й рослинне, т'але споборники здорових житків його не вживають. Питаюся в продавниці: як хто зненавидів мнясиво, як осоружилося кому п'янке — нащо мати на столі безстидно дорогу й правдивішу за правду підробку? Продагуха насупила брови: каже, дуже так воно зручно, бо воно вже готове, не треба клопоту. Дак скільки-ж доведеться поклопотатися, щоб заробити на такий шедевр гіперреалізму, що так і підманює непитущого рослинника на ганебний поворот до нащих жалю гідних звичаїв!

Хто він справді?

 За старого мовознавця ніколи не вгадаєш, чи з його хоронитель старожитнього мовного звичаю чи просто дуритель молодого тонкого молоднику.

Бузина, як ліс, буяє

 Тицьнуть ("перепостять") якусь собі апокрифку й, хто чемний, зазначають, що воно "з просторів Интеренету". А там шукай вітра в полі, бо справді безмежні ті обшири, неосяжні ті обрії. Як на мене, то їдна з найзагадковіших таємниць Усесьвіту полягає в тому, звідкіля беруться ті випощені нісенітниці. Бо їх старнно поширюють колись читущі, допитливі люде. Просто тепер, намісць сягнути по книжку на поличці, вони поринають у той мальстрем. Але-ж де в їх, пробачте на вченім слові, портал? Таїна, та й годі. Вам скажуть, приміром, що то вони читають якогось, якусь чи якесь, а той-та-те брешуть собі, як у казці, на добре здоровля. Чи-ж воно так от просто? "По ланах поростають, як зелені сади, густі кропиви." Й лізуть у кропиви голі норці, не відчуваючи зеленого жару. Звісно, таємниця проростання густої, як зелені в нас колись сади, кропиви — геть уже незбагненна. А чого вона, ростючи, марить, скажім Конан-Дойлем чи Черчілем, — і не питай. Що їй, кропиві, той Черчіль чи навіть і Конан-Дойль? А от кортить. Чи то не ти там забавляєшся, Штучний Интелекте, дурню ти Божий? Треба ось який нашепт нашіптувати, примовляючи: "А на тих ланах пшениця в кланях, в кланях, не в кланях, а в сто оборогах." Не ясно? Та то я не до вас, а до їх.

Наше рибарство

 Московщина густо засіва наші громадські мережі своєю рибкою. Здебільша то фуґу, щоб тільки сирою їсти. Та згодиться й найменша чужа дурниця, щоб тільки десь щось ізнов удавилося. Важко стало рибальчити: перебираєш, викидаєш, аж потім і їсти нічого. А зайвого ззіси, то так і знай, що ходитимеш остаточно отруєний. Але ніби й не мертвий, бо там і смерть устигає набрехати. 

Зав'язаність

 Наша интелиґенція легко запинає голову в ненависть, і, так завинута, легко ошукується.