25 год без любов-и

  У "Нашої пошти" гордощами блищать гуртові очі. А як-же: "25 років доставка любові"! Так і пише на коверті, нишком гадаючи, що вона "конверт". Песик котикові коробку приніс — з любов'ю. Віримо, що так бува: довіз любови. Розсварені люде покладають надію на теє, що колись буде й у них, як у милих котика з песиком. Тільки жаль бере, що от 25 літ будували Вкраїну, а поштової пересилки досі не вибудували: так і стоїть "почтовая доставка". Що не можна ні з привозом, ні з приносом, ні з приставою, ні з приставкою, ні з доставою додому, як уперто сьвідчили колись словникарі. Любов-и нема до рідної мови: 25 год спливло — а так і не полюбилася. Геть аж і любов-і нема.

Поет і хвилозоп Олелько Дендиюк

 Предивна оказія в мене з "Фейсбуком": як не гляну в стрічку — а там, диви, москвомовний поет і хвилозоп Олелько Дендиюк. Не вважаючи на те, що ніби вкраїнець прізвиськом, поет старанно віршує тільки московською. Про що, не можу сказати, бо вже з перших рядків знати, що воно культурна, осьвічена, вміла, а таки графоманія. Хвилозопия теж: не то не продуктивна, ба й неориґінальна. Що маю з тим Олельком чинити? Делікатно обираю option "Not interested" і ще й з'ясовую про не надто кмітливих працюків: "Doesn't match my interests". Ну, бо й справді так: писати московською, то Олелькова річ, така його культура й таке має зацікавлення. А мені як спаде охота, то солідно почитаю Ївгена Абрамовича Баратинського, шляхецького походження був поет, а з хвилозопиї — візьму "Матеріализмъ и задачи философіи" Памфилові Юркевичеві: був наш родом і побутом, але трактати складав чомусь теж по московській.

Дак от подаю заяву, тицьнувши в "Submit". Система зрадливо присягається, що You 'll be seeing fewer posts like this for a while. Варіянту з питанням "Why am I seeing this post?" давно не подавано, тому поетова й хвилозопова постать, як і належить такій постаті, лишається таємнича.

А навзавтра — знов Дендиюк, буцім випадком випало. Згуртувавши й згромадивши сьвятий дідівський терпець, до йоти єдиної й до титли єдиної старанно повторюю процедуру подання заяви. Вже кілька місяців так — і досі не помоглося: наче перій, лізе несіяний Дендиюк; де не може п-е-рієм, просмикується як п-и-рій. Вживати яких жорстокіших заходів що-до пана Олелька — не здіймається рука, бо бачу, що з його, як і з мене, підтоптаний самітний письменник. Його, яко письменника, теж давно ніхтогісінько не любить. Жалько товариша, та чи я в чім причиною, що маю йнакші зацікавлення проти тих, що міг-би виявляти, т'але все ніяк не виявить його потенційний читаченько?!

Безувірство

 Бузувірство ще років сто тому було відоме й як б-е-зувірство: гидке, поганське, темне бузувірство. Без пам'ятання про теє, що саме безвірство породжує безсердечність, раз у раз здіймає голову бузувірство.

Пустилися берега

 Уже не можна писати "беріг", хіба сказонеться кому ненароком, — пустилися берега. А мені, поки пливаю тихцем, держачись бережка, — ще поки можна.

З нулем у кінці

 З первеликою пишнотою перевидають Йогансенового романа. І дуже-дуже-дуже радять придбати. Бо то-ж колишнє, правдиво красне таке. А з його (з Йогансена се-б-то), як пригадується вченому, був колись превеликий перекладач і лінґвіста. В назві Шв-а-йцарію (нарешті!) переправили на Шв-е-йцарію. А от доктора Леонард-а чогось не виправили й лишили Леонард-о. З нулем у кінці.

Астрологіка

 Хто цікавиться астрологією? Всіма тим зьвірокругом: "овнами", "тільцями", "дівами", "близнятами"? То, скажіть, хто таки цікавиться, де там наші Бик із Бараном, де наша Дівчина, де наша Чепіга? Що, занадто по сільському виходить? Ну, звиняйте, бананів нема. Не знаємо, що таке чепіга? А хто того козерога бачив? Хай астрологія не стане астрологікою, дак нехай хоч зодіАк, зодіЯком буде. 

Такі наші жарти

 Пише мені: can u see me? Так, брешу, бачу. Бо бачу не його, а лиш його писане. Й додаю по нашому-ж таки: "треба писати you". І в дужках: (це такий жарт).

Повсякчасне пеклування

 Чого це всі тільки "піклування" та "піклування"? А ще одна, цілком словникова, відміна — "пеклування"? Хіба вона не доречніша? Чи-ж у нас не повсякчасне пеклування?

Принц і ціп

 Юрко Тютюник (що самоправописом одрізнявся од двох письменних Тютюнників із однаковим іменем) не тільки своє прізвище (либонь у селі родина так писалася), т'але й важливе слово "принціп" уперто пише таки по свойому. А що: по московськи так не вимовиш і по польському не скажеш. А тут саме тра каятися перед Москвою, що "З поляками проти Вкраїни". По польськи воно, як і по нашому — "засада", от хоч і "zasada" візьми напиши. Тому Тютюник пішов на принціп. До того, був із його правдивий принц, майже як Василь Вишиваний. Тільки що просто від ціпа.

Молошна шоколяда

 Молочний шоколяд ніяк не вабить. Навіть і шоколяд. То й що, що le chokolat граматично жіночого роду? А die Schokolade? Та в нас, хай сьвіт знає, чужі слова всі жіночні, як чужі наречені. Хочу, до несхочу напісникувшись, молошної шоколяди!

В истині

 Пилип Морачевський невинний винуватець того, що на нашу мову наклали заборону аж на сорок біблійних років, слово "истина" писав з упертим "и". Українська мова цурається "істини", воліючи натомісь, де тільки можна, вживати "правди". Початкове "и" підкреслює таку цього слова опрічність і дає змогу походити, що в правді, що в истині.

Український язик

 Українська мова дає майстрові вибір там, де й не сподівалися. Вона може запропонувати, скажім, харч-і й харч-у, купелі й купел-ю, а задовольнивши основні чи й оснівні потреби, що їх теперки зручно звати "базовими", ще й запросити на диспут чи диспут-у (либонь з приводу себе-ж таки самої).

Видима річ, нетворчий люд тікає тої волі й охоче тулиться до хоч і невиразного, безкрилого, а все нормативу. Мистця-ж має вабити така наша мова. Того й я маю такого чоловічого вкраїнського язика.

Ще й Андрій

 Як звісно всім, у нашій мові незгурта питомих слів на "а", й усі вони якісь розділово-заперечні: а, або, але, ану, ат. Так ніби аж відцохнеться мовлянин од того несподіваного "а".Так і в чужих словах воно нашорошує: нам кажуть, приміром, що з нас автохтони, а ми не ймемо ні віри, ні довіри.

Й от іще Андрій не пішов за Олексою, Опанасом і рештою: не зробився до кінця Ондрієм. Ану-ж, молоді, назвіть отакечки, намість вашого ориґінального": Давід, Марк і Нікіта з Дімою.

З поясненням

 Яке гарне слово "диспута"! Мо' й не добре, зате-ж гарне яке, жіночне. Десь пута правописні, а тут "диспута". Є давно закинені хворми, що новий ливарник упевнено позакидав на загуменок, а от одшукається ненароком і зразу знати, що були колись майстри. Й не відкинеш так просто. А хіба з поясненням.

Stuff

 Оце, здається буде перша моя конхверенція, де на мені написано, що я stuff. А не staff. З мене й не staff, але принаймні то люде, як і я. А stuff? Системо речей, знай, що з мене остання цитаделя, що не має споживчої вартости!

Инквизиція

 У теперішній українській мові слів на "и" ще менше, ніж можна назбирати по старих словниках. А справді вживаних — то вважай що й немає. Однак такі слова становлять дорогоцінну опрічну рису нашої мови, а надто надніпрянської її парости, стовбура, як докладніше брати. Тому не забуваймо "индика", "икати", "искри", що можуть, милозвучности ради прибрати собі "г": "гиндик", "гикати", "гискра". Не вимовиш "гіндик", бо він і без "г" — таки "индик", а не що.

Мої виявлення — собі прості й ніби аж дрібничкові. Дак коли-ж не можу я спорудити словника, як де-котрі мені иноді простосердно пропонують. Диви, навіть од професора Яворницького лишився нам тільки один том, виданий у Катеринославі року Божого 1920. Совіцьке мовознавстово згодом усі 50 000 ніде більше тоді не записаних слів зручно порозгублювало. Доньку придбала мені цю рідкісну книжку на интелектуальнім базарі нашої з єю альма-матері. То що-ж я вздріваю? "Индуктовий", "инквировати", "инстигувати" й іще золота жменька дуже вже потрібних чужих слів. А я, бачте, вже давненько всі чужі слова з приростком "in-" віддаю нашим "ин-". Довідався до Тимченкових "Матеріаловъ для словаря письменной и книжной южнорусской речи XV—ХVIII вв." — дак і там якісь із учених слів на "ин-", а якісь на "ін-", як і з джерел бралося.

Ну, вважайте, що в мене то "южнорусская речь". Так аж із XV вѣка! Тут мені одна колежанка интимно повела, що нишком "кепкує над мною". "Господи", — сплескую я руками, — а ви-ж із чого кепкуєте"? "А з мови Вашої!" Отакої! А ще кажуть, що зо сьміху люде бувають! Ну, мені й справді пізненько — навіть зо сьміху вже людини не буде. А впертий український чоловік — був, є й іще побуде трохи.

Ой, тезку мій, тезку, не лізь на березку

 У нас однойменника зовуть "тезком". Чи то тезка зовуть "однойменником". Дивується з того мовний народ.

Що вони плетуть?

 Пробачте за дурний напомин, та пунктуація — то интонація. Интонація — то голос, виголос. Як хто пише зразу без голосу, то не дивно виходить, що нема розділового знаку на козаку. Писане затято мовчить, і ніяк дорозумуватися того, що хотів, але чого не здатен сказати німий автор.

От митці розписали літарами торбинку: "Боже. що я несу", висьміюючи чи то власну, чи чужу тугоязикість. Чи то вони надумали побавитися багатозначністю слова "нести" в вихідній своїй мові? Як-от: "нести вздоръ", "нести околѣсную". Що вони плетуть, оті легкі промисловики, а потім що клеплють, торочать, верзуть і правлять у ланцюжку визбірування й постачання?

Правдивої ваги

 Як добре поміркувати вже по теперішньому, то широко вживаний у наших замлячок чисельник "двінаццять", то не мішанка, а правдивої ваги хвеминатива.

Пішла голота на вигадки

 Болять зуби? Либонь пооскомило. Та от реклямодавці зразу кажуть: "ТОП, ТОП, ТОП". Це вони самі top чи нас кудись виряджають? Але вкраїнці ще поки тупають: тупу, тупу ніжками. А "потопати" ніяк не можуть, доведеться тоді "потопати". 

Ще  й упевнено хвалиться, що "№1 стоматологія". Їй-право, не брешу! Вважають, що багато є на сьвіті розділів медицини з однаковою назвою, аж треба нумерувати. Й нумер виставляти наперед: добрий рвач, нічого сказать — не зубний лікар №1, а №1 зубний лікар. А під ним уся стоматологія ходором ходить, хоча й окремо взята, одна з численних, зате ціла.

І знов таки прикро, зо хтось за ці вигадки гроші гребе. Хтось, а не ми, ну, то-б-то не я, такий розумний.