Отака дурня

 Принагідно розшукався оце по старих добрих словниках за словом "дурня". Ви-ж усі його добре знаєте, й ніяк уже без його обійтися. Дак коли-ж нема такого! Рідкісний новотвір. Бо в нас теперки всі новотвори: подеколи від дуру интелиґенцького, трохи з ангелянської родом, а найбільше — з походження свого щирі москалі. То й тут можна зазорити, що... промосковський воно евфемізм. Хай Бог просить, однак, якщо погріхував дурно на питому нашу народню творчість. 

Хоч-би як воно було, а слово в мові нове, ще голодне. І як усі нові, не конче потрібні слова, як стій заходилося жерти супротивців. Отак іззілися дур, дурощі, дурування, дурниця, дурність, дурнота, дуранляси й навіть дурний розум. Хто де їх чуває? Хіба культурна дурість лишилася, збоку мнеться.

Отака дурня, малята.

Гостра й пахуча

 Не слід забувати, сидячи за цим-о ділом, що мову ми взяли від наших просьвітителів, що за їми давно вже навіть не сьвітиться — ні в церкві, ні на могилці де. А просьвітителі самі брали те все від сучасного собі народу, не обтяженого чужомовністю, канцелярщиною й дурною вченістю.

Звісна річ, той сучасний просьвітителям народ уже давно вмер, але в Бога немає вмерлих, а самі вмерлі примудрилися таки лишити по собі живий нащад — нас і з вами, грішних.

Не маючи чавунної державности, Вкраїна мусіла ховати свою мову, як наче дулю в кишені. Чи як плящину дулівки-грушівки десь у таємній пазусі. Того вона й облітературилася, й условникувалася колись як гостра й пхуча.

Emotional ignorance

 Що таке воно за emotional intelligence, можна так ніколи й не дізнати. Зате кожного конче почастують emotional ignorance: не обминуть обділяючи, а як здумаєш звильнути, то й за ворітьми здоженуть із ополоником і таки нахарчують.

А лоб йому як у вола

 Дужий, міцний наш народ! Того й не забуває він широко вживати таких слів, як от дужак, дужінь, моцак. А от слів закрепа й дебелень щось не дуже чути. Перше либонь через мовний закреп, а друге — мабуть чи не через дебілів.

За туманами

 Ми так добре навчилися розпізнавати дур нашої жизности, нашого прожитку, так задивилися на той дур, так замріялися, що за дурманами, за туманами стало більше нічого не видно.

Наш придурок

 Ламаючи старожитній звичай і євангельські, від самого Господа, приписи, дуже вже полюбляють українці сьогочасні взивати людей "придурками". Ну, як уже припікає, то чому-б не "придурками"? А чого-ж: до біди — прибідок, до печи — припічок, а до дуру-ж як? Конче потрібен і дуже придасться регуляний український "придурок".

То кого послати?

 "Пошли осла, а за їм посла." Чим не гасло про теперішню сьвітову дипльоматію? Не дешево, т'але добре та надійно буде. Розумний, впертий осел прокладе путь, і вже послові, хоч якому недолугому, якось лекше буде. А вкраїнці мають инакшу приказку, що, проте, багато до чого зобов'язує: "Розумного пошли — одно слово скажи, дурного пошли — три скажи, та й сам за ним піди." Дуже це марудно виходить. "Пошли дурня по раки, а він жаб налапа." То будем хоч із жабами.

Божі табуни

 Скоро Господь до Єрусалиму в'їде. А чим, конем? Ні, ослям. Тому й вираз такий чемний, біблійний про ослів — "кінь Божий". І людей таких, нев'їджених, поки Бог не осідла, як ті коні-неуки, чималенько — цілі табуни. Чи не порозумнішають усі раптом неділею?

Дурний як бот

 Дуже доречний то вираз у литвинства. Хоч наш брат не литвин, відьмувать не вміє, та чом-би теперки не запозичити, не всучаснити? Ясно, що там був "бот" — бота, чобіт: дурний як (драний) чобіт, так по нашому виходить. Але-ж теперки кругом не ті боти пливають, що колись Дніпром ходили. І ці боти — дурні саме як треба, а не як не треба. То "дурний як бот" іще й на комплімент вийде: був дурний як не треба, а став як треба.

Банальність дурощів

 Не тільки банальність зла, а й банальність дурощів — убійна.

Премія війни

 Годилося-б уже Нобелівську премію миру, той, скасувати. Були блаженні миротворці, а стали благуваті. Бо хто тепер миротворствує? Хіба дурень який заплішений. Хибує миру, злагоди й любови. А всі тямухи й моторуни за мир воються. Хочеш миру? То ходи, небоже, джвякни когось так, щоб аж зірниці засьвітили. Ломаку бери довшеньку, замашную таку, щоб близько не підступатися й самого ненароком борці не перегнали на гречку. І зразу біжи по Нобелівську премію війни, та поскорися, бо там уже їх кількоро огинається, таких гідних панів претендентів, виглядаючи свого мілійона.

Женище мій, насьмішку мій

 Щира гадка насправжки полюбиться їдному чи двом. А там іще й завидки обронять. За дурощами-ж ходять тлумиша, вдаючи гнобителів, гонителів, глузіїв, і нишком, потайки, самі дуріючи.

Диплом той був на грубому папері

 Намісць скромного, заміром своїм розумного, "підучування" давно запанувала повсюдна "підготовка" ("сноровка-тренировка"). Без грошей, як без очей, а без цього слова вже просто, як без рук — навіть і не намацаєш. А як-же ще сказати так, щоб і велично, й дурням невтямно було? "Підучування" — слово занадто чесне, надто правдиве: зрузу ясно, про що йшлося. Та ні про що!Дак а як-же потім величатися дипломами про сіре "підучування"? А як-же, шануючи слухи ваші, змасштабувати таку дурницю? 

Хоч і заходить мимовільній сумнів: а чого таке велике діло опеньки? Що, виходить, уже давно витренувані фахівці та й не були готові, були геть без "(під)готування", що треба було мало не артилерійної підготови? Зовсім, чи як? Чи трошечки? Як трошечки, то й підучилися-б — без того вже дипломування.

Незадоволені

 Життя ніколи не вдовольняє, зате втішає инколи. Тому, коли бачиш кого з життя радого,  скрадається мстива, пихата гадка: тільки дурні завсіди задоволені. От спробуйте це випробувати на комусь такому, що за його ви докладно звісні, що з його дурень заплішений. Зверніться так: "Дурню Божий, чи ти з житків своїх задоволений?" Він одмовить вам на те просто: "Сам ти дурний!" То ви вже зразу знатимете, що то сердитий дурень, незадоволений. Що бувають і такі.

Дуріючи

 Борода сивіє, а дід дуріє. І це справедливо, бо, не дуріючи, важко переживати посивіння бороди.

Кінець на терпець

 Старощі легко притрушують голову мудрощами, т'ле вриваєть серцю довгий терпець на тих дурнів, що їх за молодих літ і розпізнати був не годен.

В якості дурепи

 Соціяльні мережі зручні своєю демократичною змогою безболізно задмухати людину, як лямпаду, з безграмотним, але внутрішньо переконливим поясненням, що "набридла в якості дурепи".

Ненастанна шкода

 Чи варто служити неуцтву й невігластву лиш заради того, щоб не прийшов дужчий і не відняв у тебе роботи твоєї? Ти знеможешся шкодячи, пустиш із обшмульганих рук тупого, визубленого-вищербленого мотико-дзьобака, а робот-працюк прийде, підбере, переступить тай піде собі далі намісць тебе невтомно вадити.

За двовимірність

 Здається, невірство може надити як одкриття, яко вивлення, яко плиг у наддозволене. То як немовляті вловити не діда, а раптом Бога за бороду. Далі — дід ходив до церкви, старий, дурний, і тебе носив, поки не пішло геть своїми ногами. 

Та вже зразу вродитися, лігши на його, невірства, предметове скло, під його дрібногляд — нудотно, аж двовимірно.

Найнесприятливіші наслідки

 "Не тільки баранів стрижено, а й борців Самсонів." Тільки що баранів — для баранячої-ж таки, хоч і не всьвідомленої, користи й пільги. А борців Самсонів — із найнесприятливішими наслідками.