Глейт

 Об'ява: "Міняю почесні грамоти на рекомендаційні листи."

Просто в владу

 Колись, пригадуємо, до влади приходили, а теперки всі тільки так у владу ходять: завітають, посидять, погомонять ізнечевля тай ідуть собі хто куди. Той і з торбою ніби, а той наче впорожні, а ще иньший із повним міхом, зате неслави й ганьби. Побували, виходить, у владі, бодай не ходити.

Неактуальні

 Неактуальні письменники й мисленики терпляче дожидають своєї смерти, щоб хоч якось актуалізуватися.

Зірки серед зірок

 Зореліт летить, ясно, до зірок. І в йому, ясно, зірки. В зорелеті, ясно, мало місць. Бо летіти далеко — аж до зір. І крізь терня космічне. То ще добре, що можна виходити в чистий космос і навіть повертатися назад до зорелета. Щільно причиняючи й міцно замикаючи за собою люку з лядою. 

Душогубна обставина

 Характеристики на його досить убійчі, та він досі живе собі й здоровісінький.

Виразно та глибоко

 Славетні якось уміють виразно та глибоко помилятися. Не то, що ми: перекладаєм лет із правого крила гіркого жалю за несправленим на ліве крило пекучого сорому за вичварене.

Галич

 Не знати, чим можна теперки привернути пристойну й заслужену увагу — що справді має дастатню вагу? Тому увагу доводиться просто прилюдно красти просто з пазух, щедро роздаючи лящі нерадим заґавленим потерпільцям. А галич усе літа тим часом і збирається в де-далі, то все тісніші зграї.

В мішках у натовпі

 Натовпилося перекладчиків — аж земля віртуально гуде. Працедавча й сприймуща публіка очицями луп, луп, але чує лиш ніженьками туп, туп. Бо за курявою ціле військо вистрибує в наступ у мішках: зірко за зірком. Як вони ходять, як вони бігають — хто дізна? Що собі тямлять, що собі думають — хто спита?

Премія війни

 Годилося-б уже Нобелівську премію миру, той, скасувати. Були блаженні миротворці, а стали благуваті. Бо хто тепер миротворствує? Хіба дурень який заплішений. Хибує миру, злагоди й любови. А всі тямухи й моторуни за мир воються. Хочеш миру? То ходи, небоже, джвякни когось так, щоб аж зірниці засьвітили. Ломаку бери довшеньку, замашную таку, щоб близько не підступатися й самого ненароком борці не перегнали на гречку. І зразу біжи по Нобелівську премію війни, та поскорися, бо там уже їх кількоро огинається, таких гідних панів претендентів, виглядаючи свого мілійона.

Як Зірко в ярмарку

 Пропав він, як Зірко в ярмарку: ніби й ярмарок, і він-же Зірко, а таки пропав. Покупники (й покупниці) питаються: то ваш буде такий зірко? а почім? що за його? А він уже пропав... як сірко.

Зірчанка

 Зірчанка то така хороба, що дає й невинний клопіт, і таємну втіху, й приємну хибкість. От, бачу, й іще один знайомець несодівано затруївся. Оцей мене найпаче здивував, бо має вже захоплення не розминатися з чаркою. А там-же все є: й невинний клопіт, і таємна втіха, й приємна хибкість.

Золоті блищики

 Слово "зірка" давненько, як заслужило вже в нас на спільний рід. Бо зірок маєм багацько вселяких. Є жіноцтво й чоловіцтво, дівчурі й мамчурі. От і колеґа скромний гордо мені замельдував, що перестрів був молодявого, опасистого зірку. Вірю: зірчиться зоряно, зиркає-зіркує й увесь осяйно висяває п'ятикутніми золотими блищиками.

Статечна патина

 Коли кожен надовбень щедро бронзувався, коли дзвонами сижовими коні напували, він, щоб знанацька не побронзовіти, ховав свою голову від слави й неслави. Тепер стоїть таки спижовий, але ввесь узявся шляхетною такою сіро-зеленою паддю.

В "Инстаґрамі"

 В "Инстаґрамі" його нема. Має-ж десь і його не бути.

Ворушиться, й усом моргає, очима поводить

 Треба зрозуміти, що денекого просто люблять, бо денехто так мило, по немовлячому, ворушиться в мереживі соцмереж, що купа людей зворушується. Тільки зірки ненависти притягають більше. А нам, тим, що здаються нелюбі, лишається тільки приказка: "Ворушіться ще, жили, поки живі."

Зірчаста галактика

 Сьвіт українського перекладництва — то зірчата галактика, чумацький шлях прямісінько до слави, тільки так поволеньки. В своїй галактиці всі перекладчики — зіркові. Що-правда де-які з-поміж зірок сяють геть невидимо — т'але-ж сіяють! Розпитайте кожну зірочку окремо, й вона вам соромляже повідає свою казку. Чи байку, чи причту, чи хоч анекдоту. Одно слово, щось розкаже, бо все-ж вона не мовчить. Що-до решти зірці мало що відомо на певність: сьвітло доходить надто довго й, унаслідок того, доходить не до всіх. А то й ні до кого.

Не всіх можна розгледіти на просте око, не всіх — навіть і на око непросте. Багато кому з блищаків доводиться скупчуватися в молошні туманності, щоб гуртом переконливіше присьвітити. Та лічозори мусять знати кожне на ім'я.

Сам я, здається, зблизкую вряди-годи: як комусь треба залюлювати.

Зорянка

 Зорянка — то, суттю своєю, суто дитяча недуга. Т'але тепер недугують на неї здебільша дорослі люде. Либонь це тому, що вже кілька поколінь батьків одверто нехтують лікарські поради своєчасно зробити дитині щеплення від тяжкої хороби. Мало віри тепер тій вакцинації. З другого боку, вірять батьки, що їхнє одне-єдине й без тяжкої вакцини обмине та пошесть. Та ба!

Занедужування звичайно починається від легкої зірчастої висипки, самому слабому не помітної, а тільки околові. Зате сверблячка тільки самому свербить. І ніхто сторонній не розуміє, чого-б то, з якого, як той мовляв, переляку. Та переляку й справді нема: свербіж тягне за собою приємне, безболізне розчухування, а воно швидесенько викликає звикання. Й усі ознаки й вияви отак навиворіт. Слабує людина, а до блювоти нудить от того, не її, а товариство. Собі — запаморока, а людям — млості. 

Одно слово, тяжка неміч і дуже підступна. Здавалося-б, ну що ти таке пережив чи ззів, щоб отак мучитися? Ні досьвіду, ні зананнів, та й хисту не було. То-б-то, кажу, й не нажився ще на цьому дурному сьвіті. А от учепилася, де не взялася, клята зорянка.

Без вийнятку

 Геть усі вкраїнські перекладчики, без жаднісінького вийнятку, можуть сьмілко братися до найштудернішої й найвідповідальнішої роботи. На те мають одну на всіх, однаково ваговиту причину: кожне кревно, немилосердно, нестерпуче потребує грошей. А де-котре ще й грошовитої слави.

На зуби

 Бувають і гадки глевкі. Та вони всім любляться саме тому, що на зуби легкі — на розумові зуби.

Встигачі

 Мертвих іще встигнемо пошанувати — їх завсігди маємо з собою. Та й живих так самісінько — коли дійдеться й їхній ряд. Поки треба, щоб громада знала, за що людей за життя шанувать, то вже впізнає, промівши стежку на той бік. Засьвіти їм, Боже, сьвічку в тому присмеркові! Не дурно-ж тепер вигадали для всіх оті "засвіти".