Золоте яйце

 Мова знати, що своя, рідна, та десь якось не розвилася. Школа ловила — не впіймала, дід-сьвіт бив-бив — не розбив. А життя, як заведено, й далі собі мина в балачках. А курочка ряба терапевтично завіряється ще знести золоте яйце.

Поступна дещиця

 Зробив абищицю — заробив дещицю. А дещиця — не абищиця. І в тому є поступ неабиякий.

Просунутість у лапках

 Письменниця, як то в письменства за звичай, публицисто пише багато вільніше, "народніше", ніж у "красних" своїх творах. Звертається, як то й казав, до "просунутого" загалу (а ще либонь і просуненого, посунутого й посуненого). От слівце! Треба сказати "продвинутый", як усі говорять у Київі, дак коли-ж зась. Бо вкраїнська-ж таки письменниця. Просто бере модню "просунутість" у лапки (можливий наголос). Як ото комашка без лапок у лапках силку має, того й просувається. Т'але-ж коли без поступу. Тому ніхто не скаже, що комашка поступна чи поступова. А от поступні (проґресійні) елементи людства десь у загалі таки заховалися. Одначе одлякувати сам загал од письменства й його мови, тим паче в менть публицисту, аж ніяк не випада. Бо ми-ж трохи, той, посунені.

Сьвященні верховини

 Сьвященній корові, що намогливо йшла до найвиших осяйних верховин, ніхто не насьмів сказати, бо сьвященна, що там вона зразу наїсться полину. Що там не верх, а верховина. І дуже полин.

Мудрість віку сього

 Зачин ХХ ст. позначився пануванням модніх теорій, що бралися пояснити всі злигодні людства виродом і пророчили йому перевід. Почин століття ХХІ гордо та пишно проголошував відродини й поступ. Скінчивши першу чверть цього віку й отримавши задовільну таблю, ми схиляємося перед поступом, але нишком силкуємося підглянути, що там було в тих занепадницьких теорійках.

Геть безглузда еволюція

 "От дурна, ти, еволюціє, геть дурна!", — кляне перекладчик Пилип Живопих, викладаючи словами глухий мур. "От чого ти тут, коло мене, не спинишся?! Ну, не буде вже ліпше — повір, нерозумнице! Отут маєш собі кілок і вінець творіння. Ні, полізеш після мене далі, знаю тебе, зрадливу! І будеш тоді не еволюція, а инволюція й деволюція." Оцих двох останніх слів Пилип, то правда, що не зна. По щирості беручи, для глухого муру вони непотрібні. Т'але то вже ми від себе прикинули — для літературної краси. Бо він ту еволюцію неподобними словами лає.

Повільним духом ти повій

 Старітися треба якось такечки поступово, щось таке як повільно. Тоді змалку-помалку, поволі-волі в житті знов із'явиться поступ і простора, вільна перспектива.

Штучне ховання

 Коли по якімсь часі ми дізнаємося, що, проти всякої правди поступової, когось із людей штучний интелект так і не замінив, то це буже дуже штучне ховання: "свій до свого по своє", кумівство, непотизм і просто корупція.

Евробаркан

 Їду знов із Баришівки на Київ, минаю справну таку огорожу, де гарненько написано, стисло так: "ЕВРОЗАБОР". От і добре, що "евро", а не "євро", — я й сам тільки так і кажу. А забирають що? Чого забір (історичне"заборъ")? Чи, бува, не літературного "паркану" в народу? Я-б сказав і "баркан", як було по старших словниках. А що? Пізніша хворма. Мова-ж, подейкують, розвивається! Навіть наша многострадна. Ну от! Слово собі йшло аж із латини (parcus) знайомими городами через німецьку (parkân), а далі польську (parkan). Придибало на вкраїнський баштан, а там — тюркізми схожі: "базар", "байрак", "бакай". От і дорозвинулося. Соноризація — так по вченому буде.

Сьвіт пішов, а ми за ним

 Вже не раз постерігаю, що старша наша прохвесура вціляє запевнити безхитре студентство, що сьвіт, мовляв, пішов далеко вперед: ген-ген манячить. І тільки молоді та прудконогі, можуть іще (та й то не всі, а розумом похопливі й бистрі) наздогнати його за селом, край дороги, десь у пісенній тій далі, де коло млина ясенина. А прохвесуру, поважну та статечну, виходить, прихопив він із собою, бо їй і вдома сидіти не пристало й бігати не випада.

Мені-ж, невченому, все ввижається, ніби сп'яна, що сьвіт тільки дурно під ногами крутиться.

Мильний звичай

 Наш сьвятий дідівський звичай виявляється помилешний: у нас, бач, заведено, не хвалити люде, щоб вони, як той пісенний хміль, зиму зимували, та й не розвивалися. Насправді-ж, найпевніший спосіб затамувати розвій — нахвалювання: "Нахвалили його, а тепер він і несеться високо!" Несеться високо, не цьохавши, не чалапавши. То вже треба їх таких вихваляти, ґречні мої земляки!

Що-правда, поки ви неймовірно тріпаєте головами, воно само вже себе повихвалювало й, собі повіривши, втридорога продало.

Наша конкуренція

 Навзаводництво дає змагальність, сприяє розвиткові, тому його високо, вчено прозвали конкуренцією. Тʼале воно суперництво, а суперники знають, що це таке: сидиш собі, нишком їси — аж раптом надбігає ручий конкурент і рішуче відпихає від миски. А ти дивишся збоку: дак зовсім воно не тямить поводження в товаристві! Плямкає, плюється добрим харчем, розмахує руками, ще й, до того, спитується перекричати всіх своїм набитим ротом. Ну стемнісінький тобі доктор Франко на львівській учті! Дак а вчености Франкової й сліду нема, а наше діло — таки ніби вчене. От тобі й завелися в вогкому й пустилися навзаводи, навперебій, навпереваги. То й що з того, що знаєш стільки конкурентних слів? Їсти аж-аж кортить, навіть і після гидких образів, малюнків і картин нечистого конкурентового бенькетування.

Штучна интеліґенція

 По польскій "штучний интелект" буде sztuczna intelegencja. Таким чином, наша галицька любов до польського слова в мові може зразу виставити нас у лави напередовців у штучному интелектуальному розвої. Адже-ж штучної интеліґенції маємо досхочу й до несхочу: кожне має себе за штучне-мудроване, а всі разом виходять штучні-роблені.

Від Кубани аж по Сян-ріку

 Сидів учора на "Аїді", довго сидів — на те велика "французька" опера. Кажуть, мені треба культурно розвиватися — то й пішов. Французька вона стилем, а так — спільне італійсько-єгипецько-етіопське виробництво було. Два пригноблених народи й один народ-утискач і гнобитель для політичної рівноваги.

Я так собі тямлю, що це культурна відповідь на нашого "Запорожця за Дунаєм" Гулака-Артемовського. Так воно й хронологічно виходить. "Підем, серце, в рідний край!", — особисто моє найулюбленіше гасло. Тільки що в нас усі вкраїнці, то й попливли собі щасливо на Кубань. А там (не на Кубані, а в опері) коханці з різних країн і обоє в рідний край хочуть. Як кортить, каже наш народ, то й Бог простить. А вони затялися: й одне одного до смерти люблять, і різні краї відповідно. То вже пішли, сердеги, разом у... земельку. Тільки й устигли, що з-під ґрунту тужненько так засьпівати.

А тепер нормальні закохані просто кудись поїхали-б. От хоч і в третю країну. Та й запорожці теперішні, скоро-но опиняться за дунайським порогом, то вже й плинуть у протилежній од Кубани бік.

Абетковий покажчик

 Повсякчасне питання — куди нам поступати? Гадаю, що в усьому має бути елементарний лад: рухатися треба за абетковим показчиком.

Без Мусія

 Українці пішли в блуд до пустелі не на 40 років. 40 — то один тур, а ми вже заходимо на третій. І завважте — без Мусіїв і Навинів, самі ходимо. Має, кажуть, перейти покоління. Вже стільки поколінь перейшло, що не цілком певно, чи ті то ходжаї, чи вже якісь геть иньші. Назвався грибом  — приставай до куреня. А в курені курно  — гриби скоро висушуються. Скільки ще ходити? Ну що за питання! Справляємо процес, напроваджуємо процесію.

Приватнє відродження

 Синок мені каже: "Купую "Моршинське" за те, що воно лимонада." У цім пункті плекаю особливу надію на хоч приватнє мовне відродження.

Лежень лежить, а над ним Бог кряжить

 Дослухаюся до говірної мови: жива, народня... Розвивається! Горб розвивається, поки я тут кряжу, спину гну над роботою.

Здерті щаблі

 Товариш ШИ, наш друг штучний интелект, зриває людству триумф медійократії. Тут він хижо деретеся интелектуально-харчовим ланцюжком аж під циркову баню, нещадно здираючи задніми пазурями всі щаблі щабльовости.

З лінґвістичної палеології

 Палеолінґвістика напроваджує на гадку, що мова розвивалася псуючись. Але це вже в минулому — тепер можна бачити, що вона псується "розвиваючись".