Золоте яйце

 Мова знати, що своя, рідна, та десь якось не розвилася. Школа ловила — не впіймала, дід-сьвіт бив-бив — не розбив. А життя, як заведено, й далі собі мина в балачках. А курочка ряба терапевтично завіряється ще знести золоте яйце.

Котолюби та псюрники

 Любитель котівства по нашому зветься дуже лагідно: "котолюб", "котячий батько". Гарно, еге-ж? Зразу стає зрозуміле оте ніжне "воно в мене хлопчик", "це наша дівчинка" — любов, батьківство! А от хто, скажіть, дозволить на теє, щоб його величали "собачим батьком"? Чи навіть "суколюбом"? Доведеться кінологічно помиритися на старому, доброму, скромному нашому "псюрникові". 

Сковородинське споріднення

 Компанії-посередники, компанії-послідовники — чому ви працюєте з найгіршими? Підозрюю, що це не тільки питання тотального заощадження  — це питання сковородинського споріднення. Т'але ви не знаєте ні сковородинського, ні споріднення.

Калюжі культури

 Давня байка про водограй: кожне йде до його з своєю посудиною, хто яку має, й набира, скільки влізе. А тим часом воду всі мають ту саму й п'ють собі на добре здовровля. Та коло всякого водограю, навіть ідеального, наливаючи, конче розплюскають. То вже течуть потічки й збираються калюжки. А до калюжок збираються тії, хто дзбанів не надбав. І вода ніби та сама, т'але поки до калюжі дотече, назбирає вже всякого не водяного. 

З усім тим ніхто не може заперечити того, що й у калюжах міститься первень води. То й тут по своєму припадають до культурного джерела — вимушено, сказати-б, хльопчуть калюжну, ставши цапки.

Причеплений сьвіт

 "Сьвіт ловив мене, т'але не впіймав.", — хвалився Сковорода. Й ніколи не сказав: "Хоч-би цей сьвіт од мене одчепився!"

Перекладний Сковорода

 Нашого рідного любомудра Сковороду продають у перекладі — перекладений він тепер. Пощо? Хіба скажете, що він не зовсім по вкраїнському писав. А що, мова тих перекладів — зовсім-зовсім українська?

Хвилозоп Сковорода

 Із Сковороди був, безперечно, не філософ, а хвилозоп. І цим усе сказано.

Покликання та призначення

 Сонна рука на сонному чолі розмастила комариху. Було пустити цілющої трути в кровобіг, щоб осідлати струмінь, — у тім покликання: пізнай себе й іди за натурою! А призначення — лобові на мазило.

Не родичаючись

 "Батько сьвятові є не час, а чисте серце." Ніякого роду саме, воно й за батька, й за матір буде. Тоді вже гуляй-бенькетуй, на час не зважаючи, з часом не родичаючись.

Просто й сердечно

 "Уникай тужливого, ревнивого й злого серця. Й уникнеш, коли не будеш заздрісний." Бо тільки в порівнянні з чужим твоє серце пізнається як тужливе, ревниве й зле. А не знаючи порівняння, нікого не міряючи, просто воно собі, сердечно живе.

Воріженьки

 "Твої вороги — твої власні думки." І хто ще так тяжко, як тії злі думи, на тебе враждає? Злий чоловік почне та й покине, злая доля тільки в твоїх думках зла. Цілі давні народи просили в Бога бездумности як безжурности й безсумности. Щоб мирно бути й тихо буть.

Аж до дна

 "Видно воду аж до дна." Вода — життю основа. Але хто, сьорбаючи-живучи, плаваючи, провидів воду аж до дна? Можна тільки знати, що аж до дна вона є.

Супроти нудьги

 "Коли ти озброїшся супроти нудьги, то стережися, щоб та тварюка не зіпхнула тебе не з мосту, як той мовляв, а з чесноти в моральне зло." Бо вже багато від нудьги нужденних валяється під життьовим мостом у моральнім багні. Й хто з мосту зійде, щоб поглянути, що там, у тому злі? Хоч і нудно кому з перехожих, але лазити під міст — не тая забава, що з мосту падати.

Не тільки взимку

 От знай: "Лавр і взимку зеленіє." Славу й на сніжку здобути можна. Тим паче, що крівця завсіди червоніє, а не тільки взимку.

Гаращо

 "Є два головних батьківських обов'язки: гаразд родити й гаразд навчити." Обидва обов'язки приємні й нетяжкі. Бо хто-ж не любить батькувати, а потім іще й повчати та напучувати? А синівський обов'язок дуже простий: добре народитися й добре від батька навчитися. І вже далі сини знайте: добре брацтво ліпше за багацтво. Вип'ємо за батька й хлібцем закусимо, гаращо чарку дано.

Хвиґурний ряд

 "Байка — найкращий потішний і хвиґурний ряд писань про стародавніх мудреців." Не все було, бач, і стародавнім мудрецям мудрувати: прикро кортіло баєчкою побавитися, час дорогоцінний на байку згайнувати, мудру голову об небилицю почухати. Й оце було найкраще, бо коло такої мудрої вигадки й дурень потішиться й на хвилинку дур свій забуде.

Щоб їсти

 "Один живе, щоб їсти, а другий — щоб жити." От я живу, щоб їсти. А ти — другий, инакший? То й живи — живучи, не ївши. А тоді вже, щоб попоїсти, доводиться тяженько попожити.

Кипуче

 "У що хто закохався, в те й обернувся. Кожне є тим, чим серце є в йому. Кожен є там, де серцем сам." Сам я не знаю, де серцем є. Треба хоч у люстро глянути, щоб побачити, в що то закохався. Насилу було пізнаєш себе всього, а серце таки одурить, ще й покпить, кипуче.

Зовні зелений

 "Що з того, що листок зовні зелений, та корінь позбавлений життьового соку." І багацько таки кругом зовні зеленого. А коренів уже не вільно мацати: життьові соки чи сухощі, то вже кожного приватня річ. Можна сказати ласкаво, що смага губи попалила. А загукувати правду в сухе дупло, що так гарно прикрилося зеленим листячком, — аж ніяк не годиться.

На 24-ох сторінках

 На 24-ох сторінках іспробував Михайло Возняк порівняти Грицька Сковороду з самим Сократом. Що-ж, сам Сократ і того не написав. Але чи вистарчить 24-ох сторінок? А таки Сковорода — славний наш український мудрець. От славний і все — навіть і 24-ох сторінок не треба.