Лихий урок

 Голосовий, так зветься, помічник сам дзвонить і чарівливим відьомським голосом пропонує "безкоштовний урок". Хоче либонь заспокоїти, що некоштовний пристріт мене духовно нічого не коштуватиме. Т'але лихо зуроченому! Сьвя-сьвят-сьвят! І, напровсяк, тьху-тьху-тьху.

Вежі мовчання

 Вежі мовчання — чи не найвищі вежі, понад Вавилонську?

Безпешні духом

 Котрий раз уже велико постую, а й досі не визначився: ця десятина призначається щасливій, солодкій несьвідомості, рахманній безтурботності, блаженному ніпрощонедуманню чи навпаки: збагненню незбагненного, зглибленню незглибного, всьвідомленню недовідомого? Бо, надивившись у прірву на свої гріхи й уже як слід у провалля  наплакавшись над своєю незаперечною ненаправністю, зачинаєш звично снувати думки. То чи вривати нитку, чи в'язати пам'ятні вузли? Бо колись треба й про таємне помислити, про навіки від нас приховане. Тим часом, як не блаженні, то безпешні духом ті, хто не журяться отим прихованим. Їм, упокійним, і смутливий піст ні до чого.

Ховаючи діри й лати

 "Гострий спис ламає тиляги і пробива вояцькі дужі груди". Т'але як "приховати лайки", то можна далі виступати поважно й упевнено, а на позір буде ні за що зганить. От звідкіля ви знаєте, скільком я, такий промовистий і мудрий, тяжко полюбився був?

Та ніколи не ховатиму любчиків своїх і любок. Хіба їх може бути багацько? Любови не буває не занадто багато, а багато-много не буває її. А от лайку приховую, бо то зламання духовного закону, й, де змога, треба не дати розколині.

Корисна несмашність

 Таємний закон дієтології, як і аскези загалом: усе смашне — некорисне, а все корисне — несмашне єсть.

Образ сьвятощів

 Стан учительський і був колись поважний. Аж поки не з'явився Вчитель щирий. Кого після Його назву своїм навчитлем? І хто назветься вчителем після Його? Православному вкраїнцеві є про що подумати. Т'але справді перша вчителька має достойність вищу за звичайну. Щось у тім є богівське з найменшої, втіщної літери. Наша Марфа (Марта?) Микитівна Рубан була саме така, ідеальна. Сама гарна й діти приходили хороші. Звісно, що хдопчик і дівчинка. Це був стовп і стверджувння істини. Це річеться-прорікаться як правда неминуща. Ніби просто береш учити малі діти. Та вся духовність стає по твоїм розцяцькованім боці.

Змажка з собою

 Борня з собою — безперечна ознака людяности. То й що, що в тій змажці немає подуги, а тільки бруд, піт боротьби й ковтання пороху від чергового падіння — й усе обличчя до землі, заоравши носом? Тільки нелюд не має в собі того й тільки він заздро змагається з унутрішнім, що либонь промовисто ввижається йому на лицях.

Чорний гуз

 Українці, лелеки мої, як-же високо ви літаєте! Й сідаєте на високі гнізда. Де ви там мишами, жабами чи й падлом живилися — ніхто не бачив і не скаже: видно лиш небесне гніздо й чорний гуз. Та й той — із махових пер.

День здоровля

 Я завсігди міряв свою роботу на час. І то слушно: продається життя, поцінно. Однак тепер я міряю працю на час здоровля: день здоровля, пів дня здоровля, година здоровля. В тому числі й здоровля душевного, навіть духовного — віднятого від спасіння, не просто згаяного, а занапащеного.

Виходить мова

 До свого словничка "Московсько-української фразеольоґії" впорядчик Віктор Дубровський (родом із Хвастова, дальша доля, як той мовляв, геть уся невідома) змайстрував до книжечки коротесеньке переднє слово. Він пише року 1917-го: "... коли інтелиґенти українські пробують писати українською мовою, то їм, що думають по московському, доводиться московські фрази перекладати українськими словами і виходить мова не українська, а московська." Беспретенсійна констатація самоочевичного факту, позначного хіба тільки тим, що московска мова й досі отак виходить із нашої культурної кляси, вже вченої по наших школах і незліченних наших університетах. Мову давно знають, але, як і давніше, не мавши питомо вкраїнського виховання, не відчувають її духу. Тому й дотепер виходить іще московский дух. Воно й не диво, бо вдих тривав століттями — є чому виходити. От тільки як-би нашому духовному шляхецтву вийти з такого становища?

Дух ізмагальний, дух суперечальний

 Дух сперечальний легко визволяє з дурости, т'але може ненароком вивести й з людяности.

Треба духовніше

 Треба вже якось трохи духовнішати, бо сьвіт уже так дурив-дурив, що й на дурість віри не лишив.

У мочарях

 Не слід виступати проти "організованої релігії". От уявіть собі, що духовність виявляє себе суціль неорганізовано. Це й виходить наше болото, де духовно кумкають, крюкають, скрекотять, кракають і брекекекають усякі жаби. Й тільки зрідка гудне якийсь бугай.

Як вулик

 Будь-які слова можна так вивернути — коанисто, апорійно — що навіть німець, учитель великий, не впізнає первинного глузду. Й вивертають слова виворотом, і дуже метко й легко, такі відомі своєю бездуховністю й загальною безглуздістю люде як журналисті письменники. Тому справді духовні мужі в усі віки брали на себе подвиг мовчання. Мовчати не вві сні, не від утоми, не від спантеличення — важко й навіть страшно. Тому всі кругом, навіть не маючи що сказати, однаково гудуть, як джмелі. А уявіть собі, як то воно мовчати, коли саме є що сказати — симфонічного, гармонійного. Сидиш, як вулик, поки бджоли в тобі нанесуть меду, й тільки пильнуєш, щоб не покусали.

Не помага

 Невеличке виправдання церкві, що ніяк організовано не впорається з народнім духовним, ба навіть і душевним безладдям. А що вдієш: владичить безвихідне лихо соціяльного неладу. А простою мовою кажучи, не поможе й владика, як прийде біда велика. Ну от прийшла — то й не помага.

Smutny profesor

 Знов заходився коло свеї польської  — кортить уже заговорити, як шляхтичеві на соймі: "Небораки (королі) мовчки панували. Сейми, сеймики ревіли, сусїди мовчали." Заговорю чи ні  — поки ще не ясно, а от знадобів до порівняння й вирізняння рідної мови з-межи сусідніх поназбиралося вже чималенько. То вже спостерігаю  — переважно мовчака.

Ось, до речи, й приклад із лекції: "Smutny profesor je smaczną kanapkę." Тут у навчальній фразі відбивається навчителева драма: от і заробля на смашного накладанця, а на серці смутно — не дає спокою духовність. То вже їсть і смашно їсть, але так сумно-сумно. "Кого й на що я напутив", — дума неборак, — "щоб заробити не цеє їдло?"

Багатюща духовність

 Багатюща духовність замкнена в скрині старого тіла. Ключа десь добре господар заховав, так, що вже й сам не згадає того надійного місця. Дак там і замок відколишній був трохи... той. Тим то давно вже до багацтва ніхто не довідувався. Навіть і злодій якось був колись заліз, так тільки постояв над чужим добром, а до замка й не брався.

На Марс

 Людина вже стоїть у готові без вороття летіти чорт батька зна куди на Марс, а задивлятися на зорі геть розучилася.

Свобода волі

 Як-що наша свобода волі обмежується на виборі чинити підлоту чи не чинити її, то хто тут вільний? Як грузильце низькости тяжіє до дна й не може до його приголубитися, так само й поплавець духу лиш виринає на поверх, а здійнятися не потрапить ніколи.

А ми були думали, що свобода волі — то невшкоджувана справжність, а не вудка, що ніколи не матиме достатньо призволу, щоб не вхопити риби, хіба та сама випручається — теж без вибору, несамохіть.

Видно між ложками ополоник

 Слід визнати, хто мандрований, що земля таки хоч і не докладно кругла, а собі кулиста, кулювата. А кому вдома сидиться й споглядається Всесьвіту, тому доводиться визнати, що таки пласка — духовно пласка. А от небо, вцяцьковане зірочками, — духовно банясте, банювате. Не знаючи оцих двох останніх слів, Караванський вигадав, що кругловерхе. Але-ж тоді виходить, що ми бачимо його верх — либонь із якоїсь іще вищої високости. Ні, наша духовна сподіванка тарілчаста: як та миска, підставлена під повний духовности, паркий ополоник, що його так добре видно між ложками.