Вчора перекладав конхверенцію з приводу майбутнього й сам замислився: а як це воно — жити без будущини й будучини? Західню людину посідає, поймає образ прийдешнього: вона живе тільки там і жахається, що там нічого немає. Насправді-ж є тільки мінливе, неповторне нині-сьогодні, а не якісь щоденні граблі. Невміння жити в йому, цінувати його — то наша европейська біда. Ми перебуваємо в узавтра-позавтра, обіцяючи собі ще потім многая й благая літа, що про них нам нічого не може бути відомо, й однак уперто пхаємося в ту незнаність із своїм нахабними, як у всіх божевільних, мареннями. Тому всі "вчені" обіцянки якоїсь прийшлости, то, в кращому разі — шаманство, а в гіршому — шахрайство.
Й ніби думка то не нова, річ сьвітова, а от не розв'яжеться ніяк, то й можна сказати, що воно — задавнена проблема. Не завдача, а саме проблема, бо щось немає до того чужого слова розв'язку.
Немає коментарів:
Дописати коментар