Не знаю, чи це не тому, що я пізно спізнався з перекладом, із вільним орудуванням справді чужою мовою, але коли не коли підсідаю до синхронового перекладу, коли працює товариш і виразно, глибоко повертаюся пам'яттю й усім станом у незмогу ані збагнути, ані висловити. Чомусь мені цей стан здається рідний, дорогий: як спогад про дитинство на вулиці, що вже нема, в хаті, що вже не своя.
Немає коментарів:
Дописати коментар