Я-б нікому з тих, хто хоче й далі втішатися сьогочасною вкраїнською книжкою чи яким уже вкраїнським чужої розкішної книжки перекладом, не радив глибше вивчати вкраїнської мови: геть пропаде до книжки й смак, і нюх. То дарма, що передше слуху не було: очі-ж паслися на тому писаному. А од сонця, як звісно, жовтіє в очу.
У нас-же й першорядні письмовці, презентовані по всіх презентація, нагороджувані всіма нагородами, годовані на всіх бенькетах, рішуче відмовляються майстерно користати з української мовної осібности, черпати з джерела нашої мовної мудрости. Й мудро чинять: відданий читаченько такого раптом обсипаного мовним сяйвом улюбленика може ще й не впізнати ні здалека, ні зблизька!
Люблю для мови читати яких ангелянських заслужено й давно забутих, задньої, мало не "ослячої" лави писальників: мова їх тримає й вони мови держаться. Тільки сьогочасний український літературний переклад потрапив-би розвіяти чари й змусити тих безталанних остаточно потонути на спід. У нас-же, слава Богу, пливає все — пливає, не поринаючи, радісно б'є стерильними крилами по водяному поверсі й ґерґотить самими приголосними звуками.
Немає коментарів:
Дописати коментар