Так звана "природня" чи "натуральна людина", виведена більше філософією, ніж якоюсь там еволюцією, з усім тим щасливо розвивається. "Природня" вона тепер не того, що близька до природи чи має якийсь і справді натуральний вигляд: "натуральна людина", відмінно від "ненатуральної", без усякого самоаналізування, самоспостереження, роздумування про самого себе просто инстинктово чи, по старому кажучи, "з побудки" притьмом пристосовується до всяких колективних суспільних змін. А вже потім починається аналізування-виправдання, спостереження-осудження, роздумування-обґрунтування.
Звичайна, сказати-б, "неприродня" людина, теж може підкоритися неминучому суспільному примусові, але перед тим вона довго карається, мучиться й уже тоді кається, та й то не конче. "Природня"-ж людина чує "переможну правду" як щастя, а опір тій "правді" — як лихо й біду. То нехай-же біда неправди прийде до "ненатуральних людей", що їх, до того, стає чимдалі, то все менше.
Немає коментарів:
Дописати коментар