Остання ланка

Люде, як ланки, зчіплюють свої ланцюжки. Ланок багато, але найцінніші — останні. То ті, що вміють нічого не передавати далі, й далі не відриваючись од вервечки. То мудрі проглиначі людського, що добротливо споживають рідне й ніде ніколи не плюнуть на свою землю. Вони не носять, не переказують, а тільки благословляють згорненими руками й усьміхаються замкненими вустами.