Арсенкові шість. До нас загостили улюблені жінчині родичі, а мої друзі — найщедріші, найпривітніші з усіх наших. Розпаковуються величезні валізи з подарунками. Арсенкові, кажу, шість, то він уже виходить найобдарованіший. Таким дітям цікаво дарувати, й гаразд тямиш, що.
Тим часом малий Арсенко пильно стежить дарункового процесу: дістаються всяки хлоп'ячі принади, а оченята де-далі, то все повніше бучавіють плачем. Але Арсенко — мужній, стриманий козаченько. Вже все дарування на столі. Арсенко відвертається й іде ридати в окрему хату. Не так жаль, як прикрість на людську дрібничковість:
— Які скнарі люде! За спінінґ і не подумали!
Немає коментарів:
Дописати коментар