Того, що людина — істота суспільна, громадська, то-б-то всякого й нічия, нам ніяк не дають забути. А от про те, що людина — ще й автономна, самодостатня, то-б-то Божа, вона, теперішня, й сама воліла-б не згадувати. Неавтономні з вибору люде вбачають ув автономії ближнього свого безмежну далекість, убивчу приватність, нелюдську відлюдкуватість, кріпку замкненість у тій самій чорній коробці, що з неї нас повсякчас викликають вилізти й хоч трохи поміркувати, як нормальні мислять. Але не мислити — це нормально, й у тім нас що-дня переконують саме "зовнішні" людиська.
Немає коментарів:
Дописати коментар