З погляду суто технічного принципово нового нема нічого: щось там ходило — таке сиве та мале і хвостик, як шило. Просто в блідому місяшному сяєві довгої ночи сивим здається чорне: чорний трикорт, чорна маска, чорні моргосліпі очиська. Вже другий рік неквітно цьвіте сакура, й кажуть, що ще отак просьвітчасто простоїть років із п'ятірко. Щось сиве шаснуло, накидало колючих, гострих, як у Стусовій поезії, зірочок, і заразу залягло.
Ну, чи може бути надійний зв'язок із темним вужем у зелі? Можливо й нема ніде нікого. Хрущі над вишнями гудуть: зззуууммм, зззуууммм, зззуууммм! Чи то жалькі зірочки ще не всі долетіли до мети? Як добре заховатися у садочку сірих каменів, то навіть колеґо-нінзя не знатиме, чи є ти десь чи нема. Хіба якийсь кудлатий слін упоночі наступить на пластуна. Щось виснуло? Чи писнуло? Ні, мовчки задушилося: міцніше зв'язалося та й лежить на зв'язку.
Немає коментарів:
Дописати коментар