пʼятниця, 31 грудня 2021 р.
Понад ситістю
Атлас і отлас
Загублений сьвіт
Два Різдва
Маєм Новий рік між двома Різдвами: допіру було й уже зараз буде. Як брати з-богословська, то воно, здається, виходить слушно: раз Христос народився, то ми вже живемо в Його Різдві. З цим і крамарі погодяться: вони-б оту позлітку намісць злота цілорічно на приніс подавали-б і продавали-б.
Скерування
Як опрядені
Може де-кому з християн це буде прикро, але кожному з нас повинно зробитися сьвятим. Виходить, життя — то проща, похід до сьвятині. Які-ж у тім поході перепони, перешкоди, притичини? Та як на прощі: та сама наша дрібничковість, дріб'язковість, дурничковість. Зупинився перевести дух, трохи маршуєш на місці, а вже на тобі понаростало всяких ракушок, скойок, черепашок. Великі гріхи — то трагедія, а в нас — ненастанна побутова драма. Т'але-ж та драма болить так, як не болітиме готовому на муки трагічному героєві. Зате й не приречені ми: просто оплутані, наче опрядені.
Наступний день Помпеїв
Де-які людиська знайдуть собі привід до втіхи хоч і наступного дня по Помпеях. От і в Трускавці, нашій санаторійній, полишеній од Риму Картагені: місто-привид, висхле джерело про спраглих, стражденні люде силкуються куруватися на руїнах акведуків і віядуків, страшенний піст, снігу-морозу нема ні крихти. А вони, рум'яні від щастя, знай собі сьпівають і гопцюють, ніби погани на кістках.
четвер, 30 грудня 2021 р.
Мовне чуття
Иноді встругну якесь слівце й уже думаю, що нарешті сам вигадав. Коли-ж, пошарудівши по шухлядах, є таке слово. Мовне чуття називається: і не відаєш, і ніде не чуєш, а передчуваєш.
Сніговик
Молоді гроші
Як розповів зірка
середа, 29 грудня 2021 р.
Рівнобіжність
Тільки перекладач-синхроніст живе в омріянім "тут і тепер" (hic et nunc) — то єдиний приступний окцидентальній людині синхрон суб'єкто-часо-простору, ота наша рівнобіжність. Але в не своєму — в штучно видушеному з нічого житті.
Незадерті бороди
Зарозуміло
Я пишу за-розуміло. Розуміло давно лишилося позаду, розуміло мене вже геть не цікавить, розуміло нічого не зрозуміло, розуміло набридло просто до смерти. Тут, у за-розумілому, силкуюся щось одкопати, тутечки вся хвилозопия.
Панські кайки
У трускавецькому списі страв знайшовся куток і на панкайки: я зразу здогадався, що то не німецький замок, а щось їсти, либонь млинці. З замком таки вгадав, а з млинцями — ні. Принесли оладки — пухкі такі, легкі, чужі, не наші — словом, панкайки.
Пуцуємо
Дуже гарне галицьке слівце "пуцувати": навіть нетямущому віддає суть. Чистимо, доглядаємо, плекаємо — а виходить чистий тобі пуц.
Два таких гойних
Моє значіння на слово гойний — тільки те, що від гоїти. "Гойний"-щедрий — то не моє. Щедрого-гойного не сподіваюся, а от цілющого дуже треба.
Його гумор
Його гумор зробився геть невидимий: що-разу мусить пояснювати невидющим, що то він, мовляв, сьміється. А невидющі кругом заледве не всі, хіба кому здасться коли, що він чи не згнущається. Отакий гумор невидний — дуже сумно, що самому, одному весело. Оця відрубність од сьвіту в радощах — тільки сльози.
вівторок, 28 грудня 2021 р.
Без досьвіду
Підсумовую життя. Ще воно не минуло, т'але вже їде, як той мовляв, із ярмарка по розторжі. Торохтить порожній віз: усе порозпродував, а нічого не купив. І капшук не брязкає, а злітає, легкий-легкий. Як виряджали базарювати, запевняли, що вский досьвід, не тільки добрий, але й лихий — то попитний крам. Коли-ж ні! Та й який досьвід? Срібла-злота зроду-віку не було, а мідяки на виїзді з базару обернулися в череп'я. А на в'їзді в двір — у попіл. Вибачайте, спадкоємці, немає досьвіду — не вторгував.
Речова торба
Вчора збирався до Трускавця в тому самому гуморі, що й герой Алджернонової Блеквудової оповідки "Речова торба": той теж прийшов додому геть ізмучений од роботи, почав недбало пакуватися, пережив уселякі жахи, не спав ніч. Але навзавтра його в Трускавець одвезли та й заголили в одпочиванці. Та про теє взавтра в оповіданні нічого не сказано, бо це вже не жахи, а щастя по жахах, а таким читача не зацікавиш: то як речова торба без шибеника.
Моє Комбре
Трускавець — то моє Комбре. Я навіть і Пруста сюди привіз, щоб він подивився й зрозумів, чого я не він. А десь і пожалів. А десь і позаздрив: тут, у Трускавці трохи підлікуєшся й можна далі геніяльно жити.
Прийдущі спомини
Подивився найостаннішого Бонда: Данило Брила помирає там од фізичного й нервового виснаження. Що-ж, прийшло його до його. Звісно, Бонд повернеться до глядацьких кешень — буде він знов молодий і дужий. І дуже вже мужній красюк. Але таки смутний-невеселий: занадто багато всього було в "попередніх житках", згадаються всі ті жінки-дівки-молодиці та ще й з чоловіками. Й уже в лице потомним зустрічам позиратиме він порожніми, сумними очима: оцього я вб'ю, а цюю покину. Хіба й не всі ми так? Такі вони житки й смутки малесенької людини, що вийшла з невидимої чужої шинелі.
неділя, 26 грудня 2021 р.
Не таківські
Знати нашу мову й не критися з тим — неподібний вибір. Од сьогочасників дістанеш зневагу, зневіру й знехіть. Але-ж не всегромадське банітство, не голод, не тюрму, не смерть! Просто ти зробишся невидимий. Де-кому це здасться гірше за муки. Та ми-ж не таківські.
Моя капелюха
Як кров, спливає рік — перед яким-би паном скинути свою капелюху? Щось не дуже вона мені капелюшиться...
Хіба любов
Тепер настала чиста доба: не можемо лишити дітям ні статків-маєтків, ані здоровля-сили, ні знання-мудрости. Бо що ми знаєм? Що ми маєм? Хіба любов...
Навчив
"Христос навчив нас жити в страху й тривозі", — це-ж хто такеє, чи не Кьєркеґор був сказав? Ой, навчив, учителю, ой, навчив! Неначе віхоть палає в нічнім, таки зимовім, іще не потеплілім од змін степу...
Грушки-яблучка
Саме слово "фрукти" вже смакує чутливому вкраїнцеві, як той плястик, що в йому вони бувають сповиті. Не одхрумкалося теє слово на вкраїнських зубах, не одплямкалося на їхніх устах. А слівце-ж споживче, повсякденне. Не встигли тії "фрукти" спекатися надокучливого "ф", не сталися ріднішими "хрухтами", чи що. Та й зайві вони, тії фрукти, до овочів. Ми ще вчора їли садовину й городину, а від них овочі-плоди. А вже тепер доводиться знехотя напаковуватися овочами й фруктами.
субота, 25 грудня 2021 р.
Наші презентації
25-е грудня
За неперевершеність
Читаю у самій "Вікіпедії", що в нас NN — "неперевершений стиліста" свойого покоління. Бідне покоління, бідні замурзані стилісти! То хто-ж у них перевершений?!
Думочка
Ой, леле, диви: аж двієчко вподобало! А це-ж у мене кохана дитина — ночі безсонні, дрібнії сльози! То й що, що воно — дух тільки, думка, душка мала? От уявіть, що ви своє рідне вивели — чепурне, пещене, а вже розумне яке манюнє! — а ніхто й не оглянеться. А як озирнеться, то бодай-би й не дивився.
Як у віночку
Вельми шаную, коли хтось і в сьвято, і в будень по своїй хаті гарно ходить і діточок водить. Але вітаю ті здобутки дуже вже здалеки. У нас, на правду сказати, воно все якось натуральніше.
Колений лоскіт
If you prick us do we not bleed? If you tickle us do we not laugh? If you poison us do we not die? And if you wrong us do we not revenge? "Як нас штрикнути, чи не плине кров? Як лоскотати — чи не б'ється регіт? Як отруїти — то чи ми не мрем? А як іскривдити, чи ми не помстимося?" Старі як сьвіт оці слова — хіба де в школі блиснути недоречною ерудицією. Але-ж знаходяться ближні, аж облогові сусіди, що не читали, на знали, не тямяли — й от уже вкраїнці знов іспливають кров'ю від коленого лоскоту, регочучи, мручи й відомщаючи водночас.
Аж ні
Новісінький, аж блищить, доктор хвілологічних наук ув емоційнім запалі вживає пекучого, як улучна куляга, виразу "ан ніт!". Скільки треба вчитися, вчити, читати, писати, щоб утямити, що воно по нашому просто "ба ні!"? Чи всі вже знають і тому кумедно, коли вчена людина отак ненауково присне? Чи вже воно таке перетовчене від опонетів на марудних оборонах дисертацій?
Не сам-один
Нині народився один славний працедавець. Слава Богу, що, хоч і не сьогодні, а якихось иньших днів, понароджувалися ще де-які. Бо якби знайшовся тільки цей, я вже досі простягав-би руку чи навіть і ногу.
Що подається
Оптимістий, песимістий, ентузіястий, саботажник — такий уже вродився. Тому на всі ції стани маєм чужих слів велику силу. Бо свого слова знаєм мало, то вже прикладаєм його тільки до постережених унутрішніх змін: здурів, змалів, заскнів і всяке таке иньше, що подається, піддається, падає.
четвер, 23 грудня 2021 р.
середа, 22 грудня 2021 р.
Мушиний володар
Перепрохання
Я сам починав перекладати, геть не знаючи мови — то був чин зухвальства й невігластва. Тому всім прощаю. Але вже переслуховувати, а тим паче читати — даруйте.
Новини мікрокосмонавтики
неділя, 19 грудня 2021 р.
Я українець
Я — українець: од держави де-що взяв, але ніколи нічого не сподівався. Я — українець: од мене держава де-що взяла, т'але ніколи нічого не сподівалася.
Не ориґінал
Панотець на сповіді дав на здогад, що я в гріхах — не ориґінал. Звісно, оригінал я тільки в тлумаченні — на власну користь.
Наплакав кіт
Серік я написав — кіт наплакав. А де ви бачили плакучого кота? Вони вдають, що споглядають людиськів, а тим часом глибоко переживають їжу. Я, чоловік, наплакав ціле марсіянське море, але шурхоче тільки сухий пісок: дуже вже сонце. Чи що це було? Місяце, ти? Від Венери я надто вже далекий...
Поважний "ізм"
З діягнозою трудоголізму, ось уже третій день я не роблю. І зовсім не кортить! Можу, коли хочу! Без чарки таки важче, то поважніший "ізм".
Чутність
Коли я слухаю красну музику, мені здається, що я маю якусь слушність, що вона, як риба, тріпоче на моїм гитарнім удлищі. А яка там слушність — чутність та й годі...
За народ
"Народ" — це-ж тепер до купки звертання, хіба ні? Чи можна припустити, що з усією народницькою відповідальністю звертається до народу все це підліткове кіно? Народе, агов! Мовчиш? Знаю, я сам у твоїй могильній тиші...
Нещасний рік
"Нещасний рік, як умре прорік..." І звідки вони знали — народ? Чи-ж то не вони замучили всіх наших пророків по найгромадськіших місцях? Але якось сказалося. І серік мабуть-таки вмер якийсь важливий український прорік. Ми просто не дізналися, бо нам байдуже до пророків, але-ж відчули — нещасний рік. І, як усе нещасне, сповнений до щастя безглуздих намагань.
субота, 18 грудня 2021 р.
Ув обороні
Редакторське діло геть безнадійне: стояти, боронити, навіть як чуєш за спиною абсолют, віриш абсолютові — т'але-ж усі нападники бачать, що там пусте й кидаються не руйнувати, а мурувати.
Ганчар
Стою на життьовім базарі, давно стою. Горнців, горняток, просто горщиків ніяк не поспродую: видзвонюють, слухають і беруть лиш голоси.
Пустячина
Мої жнива на культурницькій ниві пустяковинні й зовсім невинні. Тим-то й випадає мені скромно красіти непомітною, тихою интеліґентністю.
четвер, 16 грудня 2021 р.
Де який письменник
Письменник де-який що хоче ззість і потім десь накладе свого. І зовсім не сором — це-ж так натурально. Вони, такі, в душі — редакторове, а надто як трапиться ще й поет. Переписують, бо хто-ж потрапить письменніше списати, як письменник? А поетичніше, як поет? Гріх і подумать. А перекладати перекладене, балакати мовленим — ані трохи не гріх. А нетямущі люде брешуть, що плагіят. Геть і слово якесь не наше! Це пересьпів — от як приміром хтось собі сьпівав, а ти приступився й творчо плюнув йому межи очі. Ще й додав розгонистого, виляскуватого акапельного по пиці ляща.
За лукавство
Од мізантропії
Треба було на старощі запасатися добрістю — було-б як знахідка. А тим часом власна доброта занепада, мина. І чим доведеться боронитися од неминучої вже відлюдности?
середа, 15 грудня 2021 р.
Пекучі питання
Пекучі питання стали й стоять на черзі дня: їм самим не пече — то черзі дня. Т'але й черга дня — не жива черга.
На черзі дня
Усні перекладачі — дуже доречні люде: вони думають і говорять тільки те, що чують од иньших. І то не все.
Кожуха нема
"Натуральна овчина" — де, в кого, як? Це ненатурально! І чия вона буде? І слово кожнеє, яке єси прорік, смутить нам буде серце бідне... А де-ж, шановне кожухарство, мій смух, хоч смушок?! От вам і зима: кожуха нема, чоботи ледащо, — і йти нема що.
Наш норд-норд-ост
Словами Гамлетовими, гетьманичевими, данськими: I am but mad north-north-east. When the wind is southerly I know a hawk from a hand-saw. От-же-ж і ми дурієм од того московського вітру. А як подме культурний нижняк-полуденник, уже якось одрізнимо людей од иньших зьвірів. Таж коли в нашій землі норд-норд-ост — то й літній, і зимовий мусон.
Щасливі качата
Відносна письменність — річ дуже болізна: це така глибина, де вже добряче видно, де дно, але присмиком бракне повітря й ти легко, порожньо випинаєшся на поверх, до всіх щасливих качат.
Наукуватість
Так ісклалося, що будь-яка наукуватість, "ученість", "интеліґентність" у нашім мовнім штибі зразу вціляє, як-би влізти в московські шати — зовні кумедно величенькі, зате небезпешно тісні під пахвами, на горлі й у кроку.
вівторок, 14 грудня 2021 р.
Приявна слушність
Як легко тепер мати слушність! Суспільство дає її людині в одчуттях. Як легко і як безглуздо! Слушність — нікчемниця, безвартний крам: крамарчуки бігають за перехожими непокупцями й спитуються нишком упихнути до кешені чи хоч торби якому неуважному.
Не відпуска
Символізм — дуже важна частина нашого живоття. От іде від тебе гість, лишає мотузку, вірьовку чи шворку, а ти думаєш: то мені повіситися, підперезатися чи що підв'язати? Він свого символа просто забув, а тебе гадка не відпуска.
Повчальний дар
Тичинине "Чуття єдиної родини" — чуттєвий приклад того, як у єдиній людській родині можна геніяльно думати те, що загадали. Це суто поетичний дар, дуже корисний і повчальний нашими часами.
Як чудово виглядати
Головне в нашім житті — чудово виглядати на сьвітлині. Тому ми їх так багацько робимо: десь на якійсь щось і вигляне так чудово.
Із корінням
Людей з українським корінням знати зразу: коріння є, а землі нема. А що таке коріння без землі? Голе, потворне, потойбічне гілля.
понеділок, 13 грудня 2021 р.
Утрачений дзень
Я втратив свій дзень. От поки не загубив, навіть і не знав, що в мені той дзень є. Чи знає дзвін, що в йому є дзень? Аж ніяк, поки не заглухне. Життя було — чистий дзвін, а тепер без дзвону. То починаєш розуміти тих, хто посеред твого безладного веселого бемкання, тяжко жалівся: I lost my zen!
Щоб не мовчати
У господі
неділя, 12 грудня 2021 р.
Без смаку
Журналюки не читають словників, бо їм дуже вже ніколиться: треба встигнути відквасити слово, поки воно саме не луснуло й не одубіло з натуги. Мова зматчіла коло свеї простоти, то й не треба марципанів, бо в самого кухаря нема до них смаку.
субота, 11 грудня 2021 р.
Манія
На перекладаря чигають дві манії: манія напастування та манія величи. Переслідуваний комплексом меншовартости, перекладник біжить, аж поки не добігає місця величи, де вже все помальоване гамівною манією.
середа, 8 грудня 2021 р.
В живі очі
Иноді від безглуздого, але глузливого коментаря почуваєшся макоцьвітним, як той цар Лир. Або як хвилозоп Сковорода, що, купуючи каламаря й чорнила на безсмертні пісні, здибався з п'яною перекупкою й мусів послухать ущипливої правдоньки про те, як і чим він живе на сьвіті.
Багато крапок
У моїх твориках сила рисок і рисочок. А от ув ангелянський пунктуації той розділовий значок сливе ніколи не потрібний — як у нас крапки, багато крапок: тільки там, де ввірветься тобі нитка, не знаєш, як далі провадити. Так я й справді не відаю, т'але, вкраїнцем бувши, не крапаю чорнилом, а виставляю різкі списи.
вівторок, 7 грудня 2021 р.
Як той кінь сліпий
Рима, хоч яка плохенька, а, диви, гнуздає глузд, як сліпого коня. Як той кінь сліпий, оре прозу поезія, вивертаючи велики скиби вже аж на межі.
понеділок, 6 грудня 2021 р.
Не вмачаючи ніг
Можу глибоко зануритися в людину. Але доводиться зчаста пуринати, то вже звик, коли можна, походжати пісочком-бережком навіть не вмачаючи ніг.
Умирати зась
Уже шостий день груднюю й мало-б щось статися. Нема відпочину, бо не було трудів. Коли-ж тут не вилуплюється спогад, не віє поетичним надихом. І між двома стовпами подвійно порожніх воріт стоїть хазяїн обійстя, вигляда на вулицю. А там усе те самісіньке: людоньки живуть, бо вмирати зась.
вівторок, 30 листопада 2021 р.
31-е листопада
Мій статечний механічний годинник узавтра покаже 31-е число — йому й байдуже. От як-би я хотів пожити в тому 31-ому числі, а потім разом із громадою посунути в 1-е грудня! Бракує якось таких затишних часових оаз у календарі. Сьвята що? Вони в нас гірші за будні: зразу, бач, гроші їм виймай. А так побачимось 1-ого й ніхто не знатиме, що я цілу добу ані на ніготь ні до чого не наближався.
Перехожий самаритянин
Гадаєте, що вони не навидять української мови? Та ні-ж бо — просто не знайомі: ніде не натрапили, не здибалися, не перестрілися. А чужого хто пожалує? Хіба якийсь перехожий самаритянин.
Всяке калило
День коротшає, а чорні п'ятниці чим-далі, то все чорніші, темніші, нічні. А за ночами — сірі суботи, як чужі роскішні авта на вже зимових колесах. Не нам шабашити — бо в нас ніяк не обробляться антрацитові п'ятниці. На їхньому чорному дуже помітне всяке калило.
От і маємо
Як та чесна крема
Сумлінний перекладар має бути як та чесна крема, бо на ній, хоч і дрібнесенько, а таки написано: що вона, та самісінька, однаково добра й до лиця, й до рук, і до тіла, й навіть до ніг. Одно слово, скрізь буде добре.
субота, 27 листопада 2021 р.
У непам'ять
Чи заслужимо ми від нащадку бодай на прикру зневагу? Ох, боюся, що там буде темрява вселюдська непам'ять.
Всепоглинуще велеслів'я
пʼятниця, 26 листопада 2021 р.
Мої гори
Майстерний досьвід у моїй майстерні останніми роками накупчується в вигляді вічних заготовин, ремісничих вибірок і мальовничих жужелевих покидищ — мої гори, гори, гори.
На подушечках
Західливість, дбайність, клопітливість — а радість? Дак нема — клопоти вижили з хати. Й куди тепер тим радощам та й помандрувати? Тішилися мандрами так, ніби мандрувати було куди та було на віщо. "Я був отут, я була там" — був, була, а де ти єсть? Ми навчилися бувати, а бути — то вже ні. Аж ось буття припхалося по своє, й виявилося, що тільки найцяцьковіші з нас уміють гарно сидіти на бісерних подушечках, привітно до буття розклавши порцелянові рученята, пришиті до чистого, ганчіряного тіла.
четвер, 25 листопада 2021 р.
Удалося хробакові раз на віку в моркву влізти
Нове покоління вперше на своєму новому віку дізналося як то, коли ти dressed in brief authority й що воно таке московський "административный восторгъ". А як-же по нашому буде? Отаманський нестям, лановий надпорив, токова екстаза, гуменна пасія чи хоч мостовий імпет? Та байдуже, як, бо по нашому вже нічого не буде. Головне, вони, браття молодії (й сестри, не забудьмо й сестер!), спізнали те, що вповні пережило наше покоління: сьогодні я піднімаю тобі хвоста, щоб пересьвідчитись у тім, що ти нележно стерилізований, а взавтра ти підважиш мені озаддя. Ну чим не громадянське суспільство: лисий лисого здалека бачить! І кожне має позицію, поставу, постать. І кожне рачкує в периметрі жовтих шпалер.
вівторок, 23 листопада 2021 р.
Їмо хрін
понеділок, 22 листопада 2021 р.
Сухими очима
"When we are born, we cry that we are come to this gteat stage of fools." І тепер увесь великий дуренський кін, увесь великий дурнячий кіш репетує: "Таж ви знали! Ви ще тоді плакали за лаштунками, бо знали-відали геть усе!" Таки плакали, але не тому. В наших греків лаштунків ще не було. Тепера в амфітеатрі ми знаємо дію наперед і зоримо сухими очима.
неділя, 21 листопада 2021 р.
Все їдно
субота, 20 листопада 2021 р.
Ніби розвивається
Дурний уселюдський окіян
Диво дивнеє: манюсінька капиночка мого розуму все ніяк не розчиниться в дурному вселюдському окіянові.
Дріб'язкий віщий сон
пʼятниця, 19 листопада 2021 р.
Sturm und Drang
В українській мові я, безперечно, сутий романтик: уже небо, подерте, висипалося на голову, вже земля під ногами давно розступилася, блискавка ріже, вітруган дере, потоп у безодняві реве, голодний, а герой собі знай героїть: деклямує сьвітові карбовані рядки безсмертних, хоч і незнаних, поем.
середа, 17 листопада 2021 р.
Витяг і втяг
Розмазуючи майже справжні сльози на замурзаних лицях, ревно прохав заплати від де-яких людей. Повірили гореві, але не заплатили. І слушно вчинили! Бо грошва знайшлася де-инде, а їм не довелося виконувати осоружної вправи, що зветься "капшуковий витяг і втяг".
За розвій і вдосконал
Читати Смеречинського легко, але журно, бо відчуваєш і знов переживаєш непоправні й навіть неспокутувані мовні втрати. Знаю, що не всі кропитимуть сторінки "Нарисів з української синтакси" ревними слізьми: напрахтичніші з наших лінґвістів уміють забачити розвиток і вдосконал, споглядаючи ржаву, не туди пучками московську протезу там, де колись так метко хапала та клала щира вкраїнська правиця.
неділя, 14 листопада 2021 р.
Вся мізерія
Дідами краденого добра я геть не маю, але як-би взять хоч ту мізерію з собою, що сам надбав? Як-би дотоптати рясту, повертаючись до своєї саклі й там іще стиснути в руці свій таки чурек? А вже по саклях і чуреках, яка буде моя мізерія? Коли розв'яжеться вузличок, що там знайдеться в згорточкові старого маминого полотна?
Іспитування
То добре, що в нас на екзамени здебільша кажуть "іспити". Найперше, той, кого спитуються вивіряти, має бути гідний іспиту. Тому не треба ніколи втікати тих випроб: нас кличуть на спиток таємні сили. А надто тоді, коли ти в своїм ділі майстер. То від їхнього, таємних сил, імени викликає тебе іспитувач, хоч-би які потьмарені від підлої буденщини були його воля, розум і хист. Несьвідомий, він заклопотано дереться на голготу, де його виіспитують стокротне. Іспитований лепече де й як, а іспитник щулиться від лютого "хто ти? що ти?".
субота, 13 листопада 2021 р.
Між "вони" й "воно"
Старощі — то між "вони" й "воно". "Вони гречаників просять!" "Та воно, старе, й наварити собі не може!"
Манія писати
Люде дивуються, що я, хоч коли схочу, можу зґрабно написати вірша. Кожне справді письменне є графоман. Кожне справді письменне просто марить письменністю й, щоб лишитися письменним, тільки й пише, пише, пише...
пʼятниця, 12 листопада 2021 р.
Неповторний сеанс
Життя — як сеанс перед екраном, твій власний, неповторний час! Але ти споглядаєш щось писане від нездібного сценаристи, на швидку руч ученого не дуже хитро дурити людей. І вже не винні режисер із акторською дружиною і ввесь трудящий життєробський колектив. А від баченого таке відчуття, що все це вже було й перебуло, тільки якось жвавіше, завзятіше, цікавіше.
четвер, 11 листопада 2021 р.
За Хуліо Кортасара
Once more unto the breach
Клясове культурне громадянство
От пише тут, що з котроїсь там велика бібліографиня, біографиня, етнографиня. Було-б ізразу сказати, що в нашій культурі єсть уже ціла графиня. А знайдемося ми легко й на етнологиню, культурологиню, філологиню — на всеньку культуру велику княгиню. Й уже якась герменевтичиня, ліричиня, орфічиня буде тим дамам за культурну кравчиню.
Тільки час
Перекладаючи, я продаю свій життьовий час. Тільки час од життя, а не саме життя, слава Тобі Боже. Не кров і кість, а "дух, що тіло рве до бою". Чи він уже "рве за поступ, щастя й волю", чи за ще щось — то иньша річ. Упродовж ніби й проданого часу я ще сную якісь свої думочки: не вся й майстерність, не все мистецтво продане. Бо йнакше страшно було-б отого порозпродуваного велегодиння.
середа, 10 листопада 2021 р.
Кволий ляпас
Я підозрював, що моя гадка — то миляна булька, але їден поет примудрився показати, як із тої бульки витягається затичка, й булька слухняно лягає на поверх землі, як ляпас коволої, слизької долоні.
Не змоглись на євангелию, цілуйте псавтирю
вівторок, 9 листопада 2021 р.
Та мови
Суттєва чинність
Лиховісний цикл
Оце сьогодні почув, як "vicious circle" славно переклали: не як звичайно, "порочне коло", а — "лиховісний цикл". Чудово! В тому є щось і справді зловісно технічне. Не просто крутимось, а так машиново: щось виробляємо, продукуємо. Й каганцює надія, що з того технологічного циклу вилізе якийсь лиховісний продукт. Ми зачнем його лиховісно споживати й нарешті розкусимо, а розкусивши, второпаємо.
Не "Земля"
Місто — то не "Земля", то — надхненно брехливий "Аероград". Епічної смерти не буде: місто не поховає, воно сховає, як злодійськи ховало й за живоття.
понеділок, 8 листопада 2021 р.
Артизм вислову
Звичка красно говорити якимось дивом поширюється й на чужі мови: от і не тямиш до ладу балакати, зате знати, що чоловік ізвик гарно виповіщати. Як казав наш Грінченко: "Могучий стиліст єднав артизм вислову з надзвичайною народньою його простотою."
неділя, 7 листопада 2021 р.
Вузьке горло
Якось так нишком умовилися громадою, що наша мова — то таке вузьке горло. А тепер у те горло мало що лізе. То зразу вже хапаються позичать. А віддавати нічим.
Зникливий фах
Окіян вселюдського незнання
Ого скільки я знаю! А на що воно буде? Та на переклад-же. Справжнє життя живо дивується з отих знаннів. Але маю знання, що непотрібні, ба навіть зайві й про переклад. Ці останні простягаються поза межі визнаного й видимого й омиваються окіяном вселюдського незнання.
До часу глек воду носить
Велике зло все ходить округи меньшого чоловічка. Та, на щастя, не вкмічає його. До слушного часу.
пʼятниця, 5 листопада 2021 р.
Легесенький мовний переляк
вівторок, 2 листопада 2021 р.
Дружній діялог
Прахтичні лінґвісти
Треба нам, перекладарям, дуже вже прахтичним лінґвістам, тяжко покаятися: це ми, перекладництво, не довго думавши й не марудно вчившись, уґрунтували, взвичаїли й чи не ввічнили перекладну "вкраїнську" мову, що ймовірні люде тапер мають за рідну.
За жіноче лідерство
Чимало вже говорено за жіноче лідерство, чималенько й порано. А ми-ж на теє лідерство — хіба забули? — маєм уже готові хвемінативи: "передниця", "переднячка", "передовуха". І, дивіться: не кострубаті, не викручені, як в'язи, не язиколамні. Не вигадані якоюсь словотворно-потворно творчою интеліґенцькою шибай-головою. Хай налітає лідерство — призволяється, призвичаюється.
Орієнтація серед рукомесел
Наші Бабії
Зажурились лікареньки
неділя, 31 жовтня 2021 р.
Перший, кращий, ліпший
То й що, що ти перший, то й що, що ти кращий, то й що, що ти ліпший? Ти перший-кращий, ти перший-ліпший.
Корабель простує
Де-які кораблі тримаються на поверсі води просто тому, що забули, що то — спід поверху. І не треба нагадувати, бо курс той самий.
За кешеню
Перше всепада
Великі Гальовини
Одна тільки в серці дума
пʼятниця, 29 жовтня 2021 р.
Нова античність
Де глибше?
У згоді
Великий Рот
Великого Брата нема — десь ізник. А якби знайшовся, то вхопили-б, зачали трусити, як грушу: де ти був, що робив, чом не догледів? А так ми бачимо тільки Великий Рот. Казав-же народ: чия згуба, в того річей повна губа. Нічого не чути? А, так треба читати по губах. Хто по губах не вчита, по губах дістане за неписьменність. Але не бійтеся, можна й не додивлятися — й так ясно, що хотів сказати Автор: без певного вдосконалення ми приречені й у природі (хаос), і в трансгуманному суспільстві (космос). Уявіть собі, що прилітаєте ви на Марс, попрощали зорельота, що польнув на орбіту. Й раптом усьвідомлюєте, що от ну геть без скахвандра. А зореліт, кажу, поринув...
Вигляди на листопад
Нині ще коротесенько збігав на роботку, переказав людям, як усе в нас зле, й гайда бігати в прозорий ліс. Прозорість — то-ж мрія наша, так мріє здалеку. Аби не прилюдність, бо кортить побути на самоті. Далеко видно — й вигляди на листопад порожні, як очі сьвіту. Немає геть і Zoom'у, навіть і для тричі щеплених. Що його чинити? Знов читатиму, писатиму, слухатиму книжок і музики. Знову згадаю за душу, за думу. Бідне тіло, даруй мені дуже й дуже! Вже над тобою знявся й он-оно полетів мій орлячий дух.
Наноменеджмент
"Мікроменеджмент" іще молоденький утямок, недовго й на сьвіті пострибав, а вже, задається, застарів. Бо який-же теперки мікроменеджмент? То в охвісі було, серед людей — а тепер у кухні сидимо, кругом свої, все рідні та вірні. Сядристіше треба! Шкода тільки, що та підкута блошва так прудко розповзаються по всіх напрямах.
Багата думка
"Индик хоч не сьпіва, дак багато дума" — таку маєм приказку. Оце й я думаю: "глибокий глузд" — глибоко, аж вгруз. "Глибока рація" — теж глибина, т'але вже якась одволікла: туди в небо, в вишину. А "глибокий сенс" — де тут глибінь? Так, щось таке шелестить, нанесне, під ногами...
середа, 27 жовтня 2021 р.
Недопоране
Мало чим наша мова так запрелюто — а надто поміж письменних, а не в народі — губиться, нівечиться, московиться, як родовим присвійним. Нині цілий день виполював той бур'ян із свого перекладу. Умовно кажучи, вмер навгороді, а не допорав.
Спів
На віщо до товариства ще й "спів-товариство"? Хоч-би хто до товариства пристав — усе буде "спів".
Гуманізм і трансгуманізм
Чи обіймуться?
Чи-ж обіймуться коли щеплений із нещепленим? Учений, метикуватий — із простим, темним братом своїм? Чи розкажуть один одному свої таємниці: гуманізму звичайного, тихого — й грізного, владущого трансгуманізму? Чи випаде ще нагода щиро, ласкаво погомоніти?
вівторок, 26 жовтня 2021 р.
Престидижитація
Учені люде полюбляють довгі слова. От, приміром, "престидижитація" — й не вимовне, й складів багато. Але з простого слова важко зсукати сім складів. От корисне запозичення — "грузовикъ". Було "ваговіз", ну, "ваговик". Мало складів! Хай буде "вантажівка" — хоч четвертого доточити.
понеділок, 25 жовтня 2021 р.
Мистецтво й правда
Митці тепер стали вільні від правди, навіть і дуже вже своєрідної правди мистецької. То й правда уже вільна від митців: нема про них правди. А колись-же в СССРі "правда" за митцями дуже ганялася — аж страшно було.
Шити й пороти
Писати й так важко-тяжко, а тут іще уявіть собі, що ви — радянський таки письменник: накраєшся, було всячини, а потім берешся те накраяне шити й пороти, шити й пороти.
субота, 23 жовтня 2021 р.
Шабльова доба
Те, що тепер пишеться, по суті не писане, а сказане, та й то — пащекувато сказано: гостро, але криво.
Письменне завдання
Не знаю, чи можна довіряти писані переклади тим перекладарям, що неписьменно зовуть ті переклади "письмовими".
неділя, 17 жовтня 2021 р.
Résumé
Я не маю curriculum vitæ — маю тільки vitam. Хтось іще спише мою vitam, як матиме час і охоту. До того маю nomen і сподіваюся omen.