Nevermore?

Загуслі слова на зниклім папері.
А була то кров на ллянім полотні.
А була то запона, за нею - двері:
Чи то входові, чи то вибувні.

І висять тепер ті слова, як вишні
Без дерева. Справжні лиш кісточки
І кості тих, що в ті двері вийшли,
Що були кохали вишневі садки.

Дичіє сад - без корінь каміння.
Лиш крона суха - безголовий бриль.
І кряче крук тим вишням карміновим,
Що все попада без чорних крил.

Що вже ніколи не буде плоду,
А ті кислі вишні неїстівні,
Бо ми всі вже так наїлися голодом,
Що стали догідні лиш до війни.

Війни з колосом вічно порожнім,
Аж невидимим, як колос пустим,
На осторогу всім подорожнім,
Щоб не ходили туди, де дим.

А то німота повилась квітом,
Щоб зародити під ним, летким,
Щоб і без віття в безвидім сьвіті.
Вишневих слів загусали цятки.