З гори, а не під гору

У новому (де-що сьвідомо призабутому старому) правописові читаємо "У художніх текстах іменники... можуть набувати як варіянт закінчення..." Й іде від нас питання: як нормується мова? Ми гадали, що хтось говорить, друге записує, а третє по писаному нормує. Ми помилялися. Виходить, що вчений собі міркує й каже красному письменству (художнім текстам): ви, художні тексти, як ви, звісно, художні (то ще треба дослідити!), можете набувати той... ну, як варіянт, ясно?
А читака читатиме писаку і теж... як варіянт иноді бовкне: крови там чи любови. Під мистецьким упливом, ага. Ось воно, як мова нам розвивається: з гори, а не під гору.