Маю четвірко дітей, і як-що вони на батька подобатимуть, то ще матиму шістнадцять онуків, а далі — шістдесят чотири прагонуки. Там уже лічба скінчується й уява починається. Я, старенький, тримаю на колінях шістдесят четвертого, четвертого в кубі:
— Як тебе, синку, звати?
Спокійно питаю, спокійно вислуховую відповідь і спокійно її забуваю...
— Як тебе, синку, звати?
Спокійно питаю, спокійно вислуховую відповідь і спокійно її забуваю...
Немає коментарів:
Дописати коментар