Крах Дарвінізму

 Харків, вулиця Дарвіна. Колишній опрічний будинок Павла Петровича Рижова, купця ІІ ґільдії. Усе як було за господаря сто років тому: Зелена заля, Біла заля. Що-правда, ознаки хороби вже при дверях: червоний прапор "Дерматології", зелений прапор "Фармакології". Треба жити садибі-сироті, в усьому колишній. Історія позначилася на ній лиш кусами: трохи окрадено вмебльовання, відтято шмат землиці з альтанкою: підтопталася опрічність за опричини. У передпокої в шибі штампованого шкла отвір від кулі: історичне вітання від Другої сьвітової, тут — Великої, вітчизняної. Московське життя таки спинилося 1917 року. Спинилося, загадалося й більше нікуди не пішло. Денещо вітром запалилося.
А вкраїнське життє ходить кругом, оглядає місце, щось собі гадає. Чи ти ба,  не вижив найдужчий, найпристосованіший. Крах дарвінізму, та й лямаркізму за ним услід.
А хто вижив? А котра година? Як казав той галичанин з київским годинником, без поділок, на руці, поки-що не ясно.