Любови запропала праця

 "They have been at a great feast of languages, and stol'n the scraps. O, they have liv'd long on the alms-basket of words."

"Вони були на бучному бенькеті мов і накрали там окрушків. Віддавна животіють вони, цуплячи з карнавки словесної."
Чи-ж то не перекладарі, ті віслюки просьвіти, вічно кружляючи, крутячи коворот, оббирають дорогою принагідне будяччя книжних слів, видирають аркуші з нікому не потрібних книжок, вбигаючи до рота й намагаючись стравити нестравне? Так, але хіба то лиш ми такі?
Послухайте хоч якого із наших промовців — що вони перекладають і з якої з відомих людськости мов? Скромно ремствуючись на привинність до нашої мови, покваплюся запевнити, що не з української. І не на ню.
Український слухач і читач ідуть на муку, як ангеляни XVI й XVII століть, що мусіли давитися латиною, щойно проковтнувши французчину. Але те, що ще грубе вухо й око могли пережити тоді, чи зможемо пережити ми, теперешні? Чи то з любови до чужої науки ми мусимо запихатися видимим непотребом? Чи братньою любов'ю маємо покривати чужу хіть до широких, дірявих розмов? Запропала праця!