Отруйливий спокій

 Навіть як-що Гамлет схаменеться й пліч-о-пліч із Лаертом боронитиме батьківщину від Фортінбраса, Клавдій усе одно за їхніми спинами напоюватиме неньку отруйним вином. 

Хліб глевкий — на зуби легкий

 Душа черствіє, як проскуриця, зате твердне поверх єї хресна печать.

Де двоє, там і троє

 Покажи мені, Господи, де зберуться двоє в ім'я Твоє, де Ти станеш поміж ними, щоб і я пристав до того гурту!

Без упокою

 О, Господи, меча Ти нам приніс, навчи-ж нас, де і як із тим мечем стояти, як і де тим мечем правду добувати!

Гуляща воля

 Господь дав нам свободу волі, але перш ніж удячно повернути волю Господеві, ми ще маємо її віднайти й відвоювати.

Кроки на кроквах

 Вмостилося було в нашій мові слово крок. Сиділо-сиділо й закрокувало. Тепер ходе, де хоче. Все воно робить покроково. Де воно має наголос оте покроково, навіть не питайте. Має, де має, нам не скаже.
Який-же ти, сьвіте покроковий? Це ще хтозна, але скрізь однаковий. Повільний він, спроквільний? Як-що по вкраїнськи говорити, то може бути. Поступовий він, поступовний? І це в нас річ можлива. Ступневий він, поступінний? Це коли ступінь по ступеню.
Усе це потребує почасточного розгляду. Крок — то відстань між ногами. Але сам він не ступає, бо не знає ні де перша, ні де друга нога стоїть. Це знають у тій мові, де шагає геть усе. Саме в тої мови покроково позичаємо ми багацько багатств.

За вправлення

 Від правного в Україні лишився лиш правник. Над усім иньшим правує правове.

Небесна Вкраїна

 Жовту й блакитну барву треба ще вміти сполучити, як уміють лиш сонце й небо. Україна — делікатна річ, такою мірою, що й власного слова не має, щоб сказати, яка вона делікатна.

Добачаючи будучину

 Дивлюся з свойого вікна: високе сонце вже на вечірньому прузі зачепилося щербатим боком за стрімкого довжелезного тополевого списа. На заході кривавиться, чи то від заграви на сході? Так, мабуть, барокова Гетьманщина вдивлялася в Дикопілля, будучину добачаючи...

Комар у кумирні

 Де-які люде — як ті комарі: наїстися крови чи хай уже загинути. Але Молох ніколи не насититься кров'ю і чи згине коли? 

Обстаючи за Стратфордцем

 Люде дивуються, як то трапилося, що по генієві зосталися твори окремо й нікчемашне життя — окремо. Хоч кого славетного візьми, й відклади від його побуту музичний, малярський, літерацький чи кінодоробок — що лишиться? Лишиться їден такий Шекспір.

Дядько Микола й дядько Тарас

 Можна побавитися й уявити, що поки Шевченко з товариством замислював Україну, Гоголь на самоті видумував Росію. Таким чином виявиться, що все, що маємо навкруг, є твориво геніяльних українців — однієї доби, але різного мистецького темпераменту.

Правдива історія

 Пам'ять не може бути різна. Пам'ять має бути добра. Бо йнакше все в сьвяту пам'ять піде.

Москаль на сльози не вдаря

 Слово "москаль" тихесенько заховувалося в нашій мові не задля образи, а через загрозу. Це бережка пам'ять про те, що стоїть грізна Москва, що в тій Москві сидить москаль-войовник, що він — москаль-чарівник, і завсіди може занадити нашого брата в салдатчину.

Горить лямпада уночі

 Санкт-Петребург так само протилежний Москві, як і Київ. Тому так багато добра для Вкраїни походить саме з цього невимовного міста. Імперія мандрувала з Москви  до Петербурга, але з півдороги вернулася, до далекозахідніх земель не доїхавши.
З усім тим, як-же воно діялося? Для початку фінське болото забруковано каменем козацьких кісток. Козацька кість вимостить хоч яке болото. А потім уже й поміст. І ні однісінької хати. Але десь там блимає, моргаючи до Київа, горить лямпада серед білої ночи, по козацькій душі горить. 

Невсипущий вартовий

 Українські християне мають особливу нагоду любити своїх ворогів. Але така любов неможлива без тяжкого незмірного подвигу й ненастанного корчування гріха.

Перекинчик з тебе, не мож тя любити

 Андрій Бульбенко зрадив не заради Великої Польщі. І він не заперечив-би Великої Московщини, хоча ця остання заховалася десь за берегами гоголівського міту. Андрій Бульбенко зрадив заради панночки, що оздобила собою шиковний полковничий панцер. Панцер од батьківщини не вберіг, а панночка не втримала коло чужої хати. Отака доля чи не всіх наших метунців.

Я так як бачу

 Дійсність — то дослід і розслід. Але читрохи є на сьвіті людей, що схоплюють розумом тільки вислід. Такі люде аж надто полюбляють слово "реальний". "Реальний" означає "як справжній". "Реально" — це так як справді. Правдиве не до шмиги. Треба неначе правдешнього.

Не та розмова, не теє слово

 Він сам щиро вірить, що говорить по московській, але його розмова — то ціла вкраїнська артикуляційна таблиця, де повні навіть і ті комірки, що стоять пусткою ажень і по словниках з підручниками, бо їхнім авторам уже недовідомі ті таємниці нашої доброзвучности й легкозвучности.
Але він також і не дочуває, що його розмовник таки по своєму глаголить. Народ, об'єднаний однією дихотомією, — ось, хто ми такі. Двоязикість і одновухість — першого над міру, на друге сутужно.

Мнясо як життя й мнясо, як смерть

 Коли впираєшся носом у черево велета-людожера, почуваєшся мізерним і нікчемним, залежалим та негодящим, нездійсненим і нездійсненним. Нехай великолюд той і безгрішний: він такий уродився, що йому з пащі стирчить огризок харчового ланцюжка. Йому тільки людятина й стравна, й поживна. Чим тут себе порадити? Чимдуж геть із нетрі — до грішних тих, що козацької кости не жвакували.

За дієписання

 Кожного з нас і далі кортить провадити почасточне, безслідне життя, не витрачаючись із похапної копійки й не вилізаючи з хатньої моркви. Так бажається всім, але не випаде нікому: вскочила наша громада в халепу — мусом живемо в історії. Хоч і темна ніч, але знати всякого рух.

Тенета путности

 Щоб завчасу відвернути окрад скарбу на злодія ставимо тенета путности (integrity networks). Славна буде виловля! А втім, як розбиратимем рибу, без чужих слів уже ради не дамо.

Незбутня мрія

 Обдурити біса — то солодка химера народньої казки. Збирачі усної народньої творчости у своїх виправах завсіди набиралися таких байок як та жаба мулу. Хитрощами, а не твердощами. З лозою за водою. І ніколи ще ця простацька мрія не була такою жвавою, як тепер.

Середлистя

 Говорити просто — то говорити влучно. В мовному пралісі треба розглядіти шару мету-трепіток. Мені це досі не давалося й навряд чи дасться. Бо я не живу серед подібних до себе мовців. Я живу в лісі, де німого в нас нема нічого, але й говіркого до пуття теж нічого нема. Та й ліс невеликий — все чути, як стугонить потяг "Москва-Москва". 

Дріб'язкуючи

 Важко судити за малість тих, хто багато більший за тебе.

Діли й пануй

 Немає иньшої ради, як повернути нашому Краєві його питомий крайовий поділ. На сьогочасні виділи Вкраїну краяно, щоб зробити її витворним грамуздом зложеної території з населенням. Ділена Вкраїна завсіди розлягатиметься для панування.

Вбачались йому мілійони голоти, і темність, і вбожество їх

 Щоб нашими часами жити в цілковитому мороці невігластва й безтяму, треба докладати до того сумлінної щоденной праці. Щоб міцно сидів на голові глухий шолом без заборола, з гачком на маківці й примоцьованою до його волосінню "Каналу". Завзятої, ненастанної праці треба, щоб не вривалася та волосінь. І страшний буде овоч тої праці!

За обапілок

 Є Вкраїна, що ми її любимо, і є вкраїна, що живе в країні, що її ми так любимо.

Навіть і тепер

 Якби-ж то Вкраїна потрапила прийняти всю ту працю немудру та щиру, що до неї була Шевченкова сердечна схильність, скільки-ж він міг-би зробити! Навіть і тепер.

Із живих уст

 Невчене з навченим зіллялось в нашій хаті в словеснім поцілунку. Там вуста живі, цілунок, хоч не палкий, заживний, наче павза; а речі падають, мов мертві квіти, німі, без пахощів, з накучменим безладдям вчорнілих пелюсток. Чи як зільник із немічних книжок, що розкуйовдився і висмикнувсь не в лад. Дешевий плястик із клясичних, аж пухнастих пилом ваз. Коли мовчать, що говорить — не знаєм.

Переддень 22-го червня

 22-е червня 1941 року по вкраїнськи буде 14 березня 1939 року. Велика Вкраїна про те не знала — Велика Вкраїна під той час трохи зіщулилася. Але тепер помалу розпростується, відіймаються руки від голови й пригадується всячина з минулих літ. То сьвітова річ, що Вкраїна сама собі точить сьвітову, а не "вітчизняну" війну.

Зважена позиція

 Щоб мати зважену позицію, треба перше засісти чи й залягти місце. Тоді можна буде й зважити позицію. А то мудрі люде врівноважуються, стоячи на голові. Таку постать зайнявши, легко вийти з рівноваги від виваженого ляпаса.
Стій, де стоїш, — Господь усе зважить і виважить.

На свойому місці

 Московська мова така велика, така потужна, що заваджають їй тільки иньші мови. Мало місця. Навіть на двох.

Запальні патрійоти

 Нас ізробили патрійотами. Слава Богу! Тепер дай, Боже, лишитися живими патрійотами.

Не заборонить тебе ні отець, ні мати

 Московську мову, кажуть, слід заборонити. Ой, не бійся, московська! Від української зборонити. А вкраїнську мабуть доведеться заборонувати. Заскородити. Ні, лучче позаорювати.

Божевільна пошта

 Ось ти яка, переадресаціє! Вони з Марса, а ми з Плутона. Війна Атени, а ми просто Атени замешкали, культурна-ж бо столиця! Так тут римляни набігли. Що його діяти? Пишімо листа у вічність...

Початкова школа спочуття

 Я иноді думаю собі: а, може, якби розбирали нашу мову, то збагнули-б і болещі наші? Де-які з тих жалів уже напевно не перекладаються ні на мови, ні на  плечі чужі — не бере їх ні розслід, ні розтин. Говорити не будуть, ясно. Але, слухаючи, розуміючи й не говорячи, можна як-раз сьвятим стати...
А радощів наших вільно не тямити. Відійди на бік, покури, попліткуй, хильни. Чи чим там та душа живиться? Чужі радощі — власні заздрощі...

У приймах

 Москва приходить додому з роботи, вмикає телеприймача й заживає Вкраїни. Так ніби живе в Україні. На Україні? Ну, нехай! На романтичній території поетичного нашого Краю. Але ведеться погано. Бо прикро бракне незлобивої ніжности до рідної землі.

Щирість брехана

 Фальш не доконче буває від брехливого серця, багацько фальшу буває від облудного смаку.

Украдене щастя

 Як людина не належить собі, то не може й до Бога приналежати. Бо ніяк віддати Богові вкрадену душу.

Хіба можеш — мусиш

 Ніде правди діти: мови нашої я ані гич не знаю. Але-ж мусить хтось і нею говорити! Справедливих знавців земля з'їла, існі носії зносилися — от і не мовчу.

Сьвято не в сьвято

 Цей рік на Великдень думали воскреснути, а на Вшестя ніби гуркотюча брама закляпнулася за Гостем: попоходив нашею землею й додивився, що живемо ми так, ніби й Різдва не було. У нетрях Старого Заповіту, але без прообразів, знамен, ознак, без пророцтв і звіщень — як дощовики під дощиною. Зеленої неділі дожидаємо...

В історичнім надрі

 Беспосереднє буття в історії — як Йонин побут у китовім череві: темрява, тіснява, хитавиця, слизькі танцюристі стіни. Слухаєш полоскання плянктону між роговими мостинками непрохідних вусів і думаєш про те, куди Господь посилав і що велів промовляти.